Читати книгу - "Фірма"

— Все налагодиться. Вона трохи часу хоче провести нарізно. Насправді тут нема чого непокоїтися.

— Та ну, Мітчу. Насправді, коли дружина йде з дому й невідомо коли повернеться, це вже проблема. Щось таке вона пояснила директору школи.

— Так і є, це правда. Бо й справді вона ж не знає, коли повернеться. Певне, десь за місяць. У школі в неї було чимале навантаження.

Всі юристи прибули, їх навіть перерахували, і Рузвельт зачинив двері. Ставало все гамірніше. Боббі-Блюз приймав замовлення.

— Ти не думав трохи знизити оберти? — запитав Ламар.

— Ні, аж ніяк. А навіщо?

— Послухай, Мітчу. Ми ж друзі, чи не так? І я за тебе хвилююся. Бо ж неможливо вже в перший рік заробити мільйон баксів.

«Якраз, — подумав Мітч. — Минулого тижня я й заробив мільйон баксів. За якихось десять секунд незначний рахунок у Фріпорті з десяти тисяч збільшився до мільйона десяти тисяч. А минуло ще п’ятнадцять хвилин, і рахунок було закрито. Гроші безпечно осіли в швейцарському банку. От-от, таке чудесне пересування банківських коштів. І завдяки мільйону баксів сьогоднішнє святкування дати п’ятнадцятого квітня буде першим і останнім в його короткій, але такій видатній кар’єрі юриста. А цей добрий друг, якого так турбує його шлюб, найпевніше, дуже скоро опиниться за ґратами, як і всі присутні в цій залі, окрім Рузвельта. Прокляття, а Тарранс ще й може заодно притягти до суду й Рузвельта з Джессі Френсіс — так, для сміху».

А тоді — суд. «Я, Мітчел І. Мак-Дір, урочисто присягаюся говорити правду, лише правду й нічого, крім правди. І нехай допоможе мені Господь». І він тоді сидітиме на лаві для свідків і вказуватиме пальцем на свого доброго друга Ламара Квіна. А Кей із їхніми дітьми сидітимуть в передньому ряду, сподіваючись на жалість суддів, тихенько плакатимуть.

Він допив пляшку, взявся вже за третю.

— Я знаю, Ламаре, однак сповільнювати темп не планую. Еббі звикне. Невдовзі все налагодиться.

— Ну, як скажеш. Кей тебе чекає взавтра на біфштекси. Смажитимемо м’ясо на грилі, їстимемо на патіо. Прийдеш?

— Так, але за однієї умови: жодного слова про Еббі! Вона поїхала, щоб побачитися з матір’ю. І вона повернеться. Окей?

— Гаразд. Звичайно.

За стіл навпроти нього сів із повною тарілкою креветок Ейвері й заходився їх обчищати.

— А ми щойно говорили про Кеппса, — сказав йому Ламар.

— Не надто приємна тема розмови, — відповів Ейвері. Мітч-спостерігав за очищеними креветками, які смачно збиралися купкою на столі, а коли їх набралося шість штук, то він їх всі згріб і відправив до рота.

Втомленим сумовитим поглядом провів їх Ейвері. Очі були червоними. Хотів було відповісти якось на витівку Мітча, та просто взявся жувати креветку неочищеною.

— Якби вони ще й з головами були, — мовив він з набитим ротом. — З головами набагато смачніше.

Мітч відразу ж набрав жмені креветок і захрумкотів.

— А мені до вподоби з хвостами. Завжди полюбляв хвости.

Ламар припинив жувати й зирнув на них.

— Та ви, певне, жартуєте.

— Аж ніяк, — мовив Ейвері. — Як я був малим і жив у Ель-Пасо, ми ходили на річку з сачками і завжди ловили свіженькі креветки. І ми їли їх одразу ж на місці, поки вони ще пручалися, — цям-цям-цям — і голови у них найсмачніші через ту рідину, що в мозку.

— Креветки в Ель-Пасо?

— Ага. У Ріо-Ґранде їх сила-силенна.

Ламар знову пішов по пиво. Втома, хвилювання, стрес, виснаженість — все це швидко змішалося з алкоголем, люди ставали дедалі говіркішими. Боббі-Блюз награвав мелодію гурту «Steppenwolf». Навіть Натан Лок сидів усміхнений і голосно підтримував розмову. Був наче свій серед своїх.

Рузвельт приніс ще п’ять ящиків пива, виклав на лід.

О десятій вже співали пісень. Воллі Хадсон, без краватки, став ногами на стілець коло піаніно й заходився диригувати хором; народ затягнув доволі войовничу застільну пісню австралійських поселенців. Ресторан для відвідувачів уже зачинився, тож усі були розслаблені. Наступним виступив Кендал Махан. Він колись був регбістом у Корнельському університеті і мав багатий репертуар сороміцьких пісеньок. А в унісон йому лунали п’ятдесят бездарних, та п’яних і щасливих голосів.

Мітч вибачився і вийшов до туалету. Якийсь служник відчинив задні двері, він опинився на стоянці. На відстані той спів здався навіть приємним. Мітч пішов було до свого авта, та натомість спинився під вікном. Він стояв у сутінках на розі будівлі ресторану, спостерігав і прислухався. За піаніно сидів Кендал, награвав мелодію, під яку всі співали непристойний приспів.

Веселі голоси багатих і щасливих людей. Він їх усіх по одному обдивився. Обличчя уже розпашіли. Очі блищали. Тут вони всі сиділи — його друзі — сімейні люди, вони мали дружин і дітей, і всі були замішані в страшному злочині.

Минулого року разом із ними усіма тут співали Джо Ходж і Марті Козінскі.

Минулого року він сам був найкращим випускником Гарвардського університету й мав у кишенях багато пропозицій роботи.

А тепер він став мільйонером, і скоро за його голову призначать ціну.

Цікаво, скільки всього може статися за один рік.

«Співайте, співайте, братчики».

Мітч розвернувся й пішов геть.

Близько півночі вздовж Медісон-стріт стали спинятися таксі; найбагатших юристів міста заводили та затягували на задні сидіння автомашин. А найтверезішим, серед усіх був звісно, Олівер Ламберт, він і керував евакуацією. Набралося п’ятнадцять автівок, до яких штабелями повкладалися захмелілі юристи.

А в цей самий час на іншому кінці міста, під ворітьми на Фронт-стріт спинилися два однакових синьо-жовті фургони з написом «Знищення пилу». Датч Гендрікс відчинив ворота і махнув рукою, щоб проїжджали у двір. Фургони здали назад, підкотивши до чорного входу, з’явилися вісім жінок в уніформах й стали вивантажувати пилосмоки, відра, аерозолі. Повиймали віники, швабри, рулони паперових рушників. Вони тихо перемовлялися між собою, ввійшли в будівлю. Згори було наказано: прибирати по черзі кожен поверх, починаючи з четвертого. По поверхах ходили охоронці й уважно стежили за жінками.

А жінки на них не зважали, балакали про своє: спорожнити сміттєві урни, відполірувати меблі, пройтися пилосмоком, вичистити вбиральні. Новенька серед них працювала повільніше. Коли охоронець відвертався, вона витягала шухляди столів і ящики в стелажах. Вона була обачною.

Третя ніч на цій роботі, і вона все більше дізнавалася. Вже в перший вечір вона знайшла кабінет