Читати книгу - "Фірма"

Минула година, голос стих. Мілліган вийшов, замкнув за собою двері. Він зійшов сходами, не сказавши «добраніч». Мітч швиденько перевірив усі кабінети на четвертому, далі — на третьому поверсі. Не було нікого. Була майже третя ранку.

Поряд із книжковою шафою в кабінеті Ейвері стояли чотири солідних стелажі з дубового дерева, на них рядочками були впорядковані документи. Мітч їх давно вже помітив, та за місяці ще жодного разу Ейвері їх не використовував. Ті, які були в розробці, зберігалися в трьох металевих шафках коло вікна. Секретарки постійно в них порпалися, тоді як Ейвері на них кричав. Замкнувши двері, Мітч підійшов до дубових шафок. Звісно, вони були замкнені. Мітч вибрав на зв’язці два невеличкі ключики, менші дюйма. Перший ключ підійшов до першої шафки.

З опису вивезених паперів у Нешвілі, який передала йому Теммі, Мітч запам’ятав безліч найменувань компаній на Кайманових островах, що займалися відмиванням брудних грошей. Він швиденько перебрав папки у верхній шухлядці, перед очима замелькали знайомі назви: «Данн Лейн, лімітед», «Істпойнт лімітед», «Вірджин Бей лімітед», «Інланд Контракторс, лімітед», «Галф-Саут, лімітед». І в другій, і в третій шухляді він знайшов ще більше знайомих назв. Папки були заповнені документами про позики з Кайманських банків, квитанціями про перерахування грошей, договорами про оренду, закладними, тисячами інших паперів. Мітча особливо цікавили документи, пов’язані з «Данн Лейн» і «Галф-Саут». Для цих двох компаній Теммі вже записала досить велику кількість матеріалів.

Він взяв папку «Галф-Саут», набиту документами про позики й квитанцій про перерахування грошей, і пішов до копіювальної машини, яка стояла в центрі четвертого поверху, ввімкнув її. Поки та нагрівалася, Мітч роззирнувся. Кругом тихо. Він оглянув стелю: ніяких камер — так, як і було — він вже не раз усе перевіряв. Засвітився напис «НОМЕР ДОПУСКУ». Він вибрав номер з папки — якоїсь місіс Летті Планк — її податкові звіти лежали на його столі на другому поверсі, і можна було на неї записати декілька копій. Вклав документи в приймач копіра, і за три хвилини все було скопійовано: Летті Планк доведеться заплатити й за сто двадцять вісім копій. Знову до шафи. Знову — до копіра, вже з папкою з «Галф-Саут». За наступні копії заплатять «Ґрінмарк Партнере», компанія з торгівлі нерухомістю з Бартлета у штаті Теннесі. Легальний бізнес, а звіт про оподаткування вже лежав на його столі, і тепер у них на рахунку ще декілька копій. Якщо бути точним, то дев’яносто одна.

У Мітча в кабінеті, на письмовому столі, лежали вісімнадцять заповнених чи майже заповнених податкових звітів — їх треба було лише підписати й підшити. Він упорався зі своєю роботою ще за шість тижнів до встановленого терміну. Витрати на копіювання паперів «Галф-Саут» і «Данн Лейн» будуть вписуватися в їхні рахунки. Він позаписував номери доступу на аркуші з записника й поклав його на столі поруч із копіром. Використавши ті номери, він ще три позичив у Ламара і три номери списав із папок Кеппса.

Провід від копіювальної машини біг по стіні, через невеликий отвір спускався до маленької коробки, там з’єднувався з проводами від трьох інших копірів з четвертого поверху. Далі провід, вже товстіший, крізь стелю спускався до третього поверху і тягнувся до комп’ютера, який вів облік і розподіл зроблених по всій фірмі копій. А від самого комп’ютера до стелі тягнувся ще один непримітний дротик крізь четвертий поверх і далі — на п’ятий. Там іще один комп’ютер вів облік кожній копії, кожному кодові доступу і апаратам, на яких робили кожну копію.

П’ятнадцятого квітня о п’ятій по обіді робочий день в «Бендіні, Ламберт і Лок» скінчився. До шостої стоянка під фірмою спорожніла: багаті власники автомобілів змінили дислокацію й зібралися за дві милі від фірми під відомим морською кухнею рестораном «У Андертона». На честь щорічного святкування дати 15 квітня тут було зарезервовано бенкетну залу. Були присутні всі співробітники, дійсні партнери та одинадцятеро партнерів у відставці. У пенсіонерів вигляд був молодцюватий — усі загорілі, в добрій формі, а дійсні партнери — зморені та змучені. Та настрій усі мали святковий. Готувалися до приємного. На цей вечір забували всі правила й обмеження. Неписане правило фірми забороняло працю: шістнадцятого квітня на роботу не виходить ніхто — ані юристи, ані секретарки.

Вздовж стін на столиках уже чекали розкладені варені гарячі креветки і сирі устриці. На відвідувачів чекала велика дерев’яна діжка з колотим льодом і чудовим шампанським та пивом «Moosehead». За діжкою стояли ще десять ящиків. Рузвельт віртуозно відкорковував пляшки. А пізно вночі він разом з усіма нап’ється, і Олівер Ламберт викличе йому таксі, щоб відвезти додому, до Джессі Френсіс, і це теж вже стало ритуалом.

Двоюрідний брат Рузвельта на прізвисько Малий Боббі-Блюз сидів коло піаноли й сумовито наспівував, поки люди наповнювали залу. Пізніше він тут не знадобиться.

Мітч на їжу не зважав, лише взяв охолоджену зелену пляшку й попрямував до невеликого столика неподалік од піаніно. За ним пройшов Ламар, набравши ледь не кіло креветок. Обидва стояли й спостерігали, як колеги скидали піджаки, послабляли краватки й бралися за шампанське.

— Все закінчив? — запитав Ламар, жуючи креветку.

— Так, вчора я зі своїми справами впорався. Ми з Ейвері до п’ятої ще сиділи над справою Сонні Кеппса. Тепер вже все.

— Скільки?

— Чверть мільйона.

— Ого, — Ламар перехилив пляшку й за раз осушив половину. — Він же ніколи ще стільки не платив, хіба ні?

— Ні, і він злий, як чорт. Я його щось не розумію. Він на різних оборудках наварив шість мільйонів, а тепер біситься через якихось там п’ять відсотків податку.

— Як там Ейвері?

— Трохи стурбований. Кеппс примусив його на тижні летіти до Г’юстона, й там щось було негаразд. Рушив на «Лірі» опівночі. Розказував, що Кеппс на нього чекав у себе в офісі о четвертій ранку, через ті податки сильно гнівався. І в усьому звинувачував Ейвері. Казав, що може, мінятиме фірму.

— А мені здається, він весь час таке каже. Пива хочеш? — Ламар відійшов і повернувся з чотирма пляшками. — Що там з матір’ю Еббі?

Мітч взяв креветку й став її обчищати.

— Поки все гаразд. Їй видалили легеню.

— А сама Еббі як? — Ламар припинив їсти, дивився на друга.

Мітч взявся за нову пляшку.

— З нею все гаразд.

— Послухай-но, Мітчу. Наші ж діти ходять до школи святого Андрія. І всі там знають,