Читати книгу - "Закоханий з Едемії, Юрій Гурін"

— Ні, я все вирішив. Дякую, але це вже не обговорюється.

— Мені шкода тебе, друже, але твоя воля і твоє рішення — це беззаперечна цінність, тому щасти тобі!

— Я знаю, що на Землі найбільше цінують гроші, тому, якщо забажаєш таке бажання, зроблю тебе одним із найбагатших людей на планеті, — запропонував Заг. — Це буде тобі подарунок від нас.

— Дуже вам дякую, друзі, але, гадаю, це не знадобиться, — відповів Лім.

— Дивись сам, одне твоє бажання… — наполягав Заг.

Друзі довго стояли, міцно обнявшись. А потім Раян запитала:

— То по тебе через пару місяців прилетіти?

— Так, щойно напишу свій щоденник одруженого.

— Два едемські місяці пролетять миттю, тому на довго не прощаємось, скоро побачимось, завершуй свій новий щоденник.

— Так а ви як, як ваші подорожі — розповідайте про свої планети, — звернувся Лім до товаришів.

— Ми розповімо тобі з усіма деталями у твоїх снах, — відповіла Раян.

Нізвідки, як по команді, з’явився повний вогнів літальний апарат, з якого було чутно крики інших його друзів, які закликали заходити до зорельоту. Друзі, попрощавшись, зайшли в нього й через декілька хвилин зникли так само несподівано, як і з’явились. Лім трішки постояв, вдивляючись у нічне небо, а потім повернувся у свій номер. Ліда солодко спала, ні про що не здогадуючись.

Зранку Мирослав прокинувся бадьорим і нічого не видавало нічної пригоди, окрім невеличких шматочків спогадів дивного сну, про який йому кортіло якомога скоріше забути. Спочатку за сніданком він було хотів розповісти Ліді, але вона була така щаслива і розслаблена, а тим більше в положенні, що ця думка одразу здалася йому недоречною.

Після сніданку вони ще сходили в соляну кімнату, пограли в настільний теніс, а потім пішли вештатися уздовж річки, яка вже скинула всі свої зимові наряди. Гуляючи уздовж річки, Мирослав почав збирати камінчики, які подекуди валялися, виблискуючи на березі. Він хотів найцікавіші добавити собі в акваріум. Золота рибка — це той же карась, тому річка для них природне середовище і усе, що із цим пов’язано також.

Цей вечір і наступні пів дня пролетіли непомітно в спокої і гармонії з природою в поєднанні із чудовою їжею та різноманітними процедурами, які пропонував комплекс. Наступного дня Мирослав зовсім забув про нічну пригоду й залишки того дивного сну.

Ввечері в старій київській хрущівці, коли Ліда вже заснула, у Мирослава, мов заноза, почало крутитися дивне слово. Це, як колись раніше, фрагмент пісні по типу «Yellow Submarine… Yellow Submarine…» — ходиш і, мов мантру, її повторюєш, женеш із голови, а вона все не зникає.

Так і цього разу крутилося щось дивне, типу Еде… едем… едемський сад… Едемія… Едемія… Едемія…

Мирослав дістав із полички узяв усе ту ж золотаву ручку і новий шкіряний блокнот, покрутив його, а потім трішки подумав і перегорнув першу сторінку. Далі посередині сторінки написав великими жирними буквами: «ЩОДЕННИК», — а потім, ще трішки подумавши, нижче дописав: «ОДРУЖЕНОГО».

Далі написав дату: «10 березня 2013 року», — і зробив перший запис:

«Едемія — там, де живе кохання…».

Кінець