Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

– Довго думали? – першим порушує мовчання Діган. – Чи це тільки твоя ідея?

– Ідея – моя, але деталі розробляли разом, – відповідаю якомога спокійніше. Щось у мене іссиміор на душі шкребеться. Якщо наставники не погодяться на мій план, доведеться їх замкнути в підземеллі. Ізир попереджений, і варту вже готово. Але бачать Боги, як мені цього не хочеться!

– Однозначно удвох мислили, гаденята, – підключається до розмови Кай. – До такого складно самому додуматись.

– Ти їх недооцінюєш, Каю. Один он дві Академії закінчив, другий теж… навчався… – Діган сидить, погойдуючись на стільці та вистукуючи кісточками пальців на столі якусь браву мелодію, яку я не впізнаю. І це мене дратує.

– Що будемо з ними робити, Дігане? Це ж тягне… Ну, як мінімум, на гарну прочуханку.

– Я б навіть сказав – дві, – Діган перестає вистукувати пальцями мелодію, встає зі стільця і ​​підходить до мене. – Зі старшого почнемо?

З мене, тобто. Ну, я готовий. Я знав, на що йду. Я таки сподівався, що наставники будуть на нашому боці. Тож у нас було б більше шансів. Але якщо ні, то ні. Своє рішення я не поміняю, і якщо є хоч якась можливість витягнути Барта, я нею скористаюся.