Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

«Те саме колись казали й Генрі Форду», — подумала я.

— А звідси далеко до набережної Павла?

— Мілорд недолюблює Джона Гестера.

— Я не про це тебе питала, П’єре.

— А що мадам бажають там придбати? — П’єр уміло користувався прийомом «з’їжджання» з теми, та я добре знала цей метод іще зі шкільної парти. Але я не збиралася нікому казати про істинні причини нашого походу через Лондон.

— Книги, — коротко кинула я.

Ми увійшли до загородженого простору побіля собору, де кожен дюйм, не зайнятий папером, був зайнятий продавцем якогось товару чи послуги. У прибудові до якогось сарайчика сидів літній чоловік із добродушним обличчям. Сам же сарайчик був прибудований, у свою чергу, до стіни собору. Тут подібні споруди були звичним явищем. Біля його «кіоску» зібралася чималенька купа людей. Якщо мені пощастить, то серед них знайдеться відьма.

Я рушила крізь натовп. Здавалося, всі присутні були звичайними людьми. Ото розчарування!

Якийсь чоловік перелякано підняв на мене очі, відірвавши погляд від паперу, який він ретельно переписував для клієнта, що чекав поруч. «Благаю, Господи, тільки не Шекспір!», — змолилася я.

— Чим можу прислужитися, господине Ройдон? — спитав із французьким акцентом чоловік. «Ні, не Шекспір. Але звідки він знає, хто я така?»

— Маєте сургуч для листів? І червоне чорнило?

— Я не аптекар, господине Ройдон, я лишень бідний вчитель. — І його клієнти глухо загомоніли про ненажерливих і пожадливих бакалійників, аптекарів та інших здирників.

— Пані Філд сказала мені, що Джон Гестер виробляє чудовий сургуч для листів. — На цих словах чимало голів повернулося у мій бік.

— Чудовий, але вельми дорогий. І чорнило, яке він виробляє з квітів ірису, також дороге. — Натовп схвально загомонів, підтверджуючи сказане.

П’єр вхопив мене за лікоть.

— Non! — прошепотів він мені у вухо. Та швидко припинив, бо це б привабило до нас іще більшу увагу.

Писар підняв руку і показав нею на схід.

— Ви знайдете його на набережній Павла. Йдіть до «Голови Єпископа», а потім звертайте праворуч. Утім, мсьє Корню знає дорогу.

Я поглянула на П’єра, який, втупившись у якусь точку над моєю головою, вдав, ніби це не про нього мова.

— Справді знає? Дякую.

— Це дійсно дружина Метью Ройдона? — хихикнув хтось позаду, коли ми виходили з натовпу. — Боже милосердний. Недивно, що він має такий виснажений вигляд.

Я не відразу вирушила у бік аптекаря, а натомість почала по кругу обходити величезну споруду собору, не зводячи з нього очей. Зважаючи на гігантські розміри, він був навдивовижу граціозною будівлею, але отой нещасливий удар блискавки зруйнував його екстер’єр назавжди.

— Це не найкоротший шлях до «Голови Єпископа», — зазначив П’єр. Він ішов позаду на відстані одного кроку від мене, а не звичайних трьох і різко наштовхнувся на мене, коли я зупинилася, щоб поглянути на вершечок собору.

— А який заввишки був шпиль?

— Його висота приблизно дорівнювала довжині будівлі. Мілорд завжди дивувався: як же будівельникам вдалося спорудити таку високу будівлю? Якби шпиль був на місці, то це надавало б собору такого вигляду, наче він рветься до небес, а елегантна вежа була мовби продовженням витончених ліній контрфорсів та високих готичних вікон.

Я відчула приплив енергії, схожий на той, що стався зі мною на місці зруйнованого храму богині Діани побіля маєтку Сеп-Тур. Глибоко під собором щось відчуло мою присутність. Я відповіла шепотом. І відчула під ногами легенький рух, потім — задоволене зітхання, після чого те «щось» зникло. Тут була та енергія, до якої відьом наче магнітом тягнуло.

Скинувши з обличчя каптур, я повільно обвела поглядом покупців та продавців на подвір’ї собору. Демони, вампіри та відьми посилали мені легенькі імпульси флюїдів, але довкола буяла велелюдна метушлива активність, і мене важко було помітити, бо я не виділялася з натовпу. Я потребувала більш конфіденційної атмосфери.

Пішовши далі вздовж півнячого боку собору, я обігнула його східний край. Шум посилився. Тут уся увага присутніх була прикута до чоловіка, що стояв за трибуною під дахом зі схрещених дошок. За відсутності електричної звукопідсилювальної апаратури, він тримав увагу публіки криками і різкими театральними жестами, намагаючись викликати в їхній уяві образи вогню та сірчаного диму.

Одній відьмі годі було й думати змагатися з цими образами пекельного диму та вогню, щоб привернути до себе увагу. Якщо тільки я не зроблю щось небезпечно помітне і неординарне, всяка одноплемінниця-відьма подумає, що я — просто родичка, яка вийшла за покупками. Я тяжко зітхнула. Мій план здавався стовідсотково надійним у своїй простоті. У районі Блекфраєрс відьом не було. Зате біля собору їх було надто багато.

А присутність П’єра відклякне будь-яку допитливу істоту, якій забагнеться до мене підійти.

— Стій тут і не рухайся, — наказала я, суворо поглянувши на нього. Мої шанси впасти в око якійсь дружелюбній відьмі могли збільшитися, якщо П’єр не стоятиме поруч із кислим осудливим виразом на своєму вампірському обличчі. П’єр, нічого не кажучи, прихилився до вертикальної підпірки книжкової ятки і втупився у мене, не зводячи очей.

Я попливла крізь натовп біля підніжжя хреста Святого Павла, поглядаючи праворуч і ліворуч у пошуках зниклого друга та сподіваючись відчути на шкірі легенький свербіж від відьминого погляду. Вони були тут, я це відчувала.

— Господине Ройдон? — гукнув мене знайомий голос. — Що змусило вас прийти сюди?

З-поміж плечей двох суворих на вигляд джентльменів, котрі уважно слухали проповідника, який нещадно громив нечестиву змову католиків та ненаситних гендлярів, покладаючи на них провини за всі біди світу, вигулькнуло червоне обличчя Джорджа Чепмена.

Відьом у цьому місці не виявилося, зате члени «Школи ночі» були тут як тут. Здавалося, вони були повсюдно.

— Я шукаю чорнило. І сургуч. — Чим більше я це повторювала, тим безглуздіше воно звучало.

— Тоді вам потрібно до аптекаря. Ходімо, я відведу вас до свого. — Джордж підставив мені свій лікоть. — Він править помірні ціни і має чималий досвід.

— Уже вечоріє, пане Чепмен, — озвався П’єр, немов матеріалізуючись із повітря.

— Господині Ройдон треба подихати свіжим повітрям, доки є така можливість. Човнярі кажуть, що дощова