Читати книгу - "Пастка на дурнів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Невдовзі Майлові літаки стали невід’ємною частиною загального пейзажу. Їм усюди була «зелена вулиця». Одного дня Майло законтрактувався в американського військового командування розбомбити міст на автостраді біля Орв’єто, що був у руках німців. Із німецьким командуванням він теж уклав контракт: захищати вогнем зенітних батарей цей самий міст од свого ж таки нападу з повітря. За Майлів напад на міст американська сторона зобов’язувалась виплатити йому стільки, скільки коштуватиме вся операція плюс шість процентів; винагородження з боку німців мало грунтуватись на таких самих засадах, але вони повинні були доплачувати йому тисячу доларів за кожний збитий американський літак. А оскільки збройні сили обох сторін являли собою інституції усуспільнені, то, як не раз підкреслював Майло, вивершення обох цих справ стало б неабияким тріумфом приватної ініціативи. Щойно контракти були підписані, виявилося, що нема ніякого сенсу витрачати на їх виконання кошти синдикату, тому що обидві сторони мали вдосталь людських та матеріальних ресурсів і горіли бажанням якнайповніше використати їх, поки не скінчилась війна. Таким чином Майло дістав колосальні прибутки лише від того, що двічі поставив свій підпис на якихось клаптях паперу!
Майло грав однаково чесно з обома сторонами і нікого не обдурив. Оскільки він усюди мав «зелену вулицю», американські бомбардувальники могли підійти до самого мосту так, щоб не стрельнула жодна німецька зенітка; оскільки ж Майло знав про свій напад заздалегідь, він завчасно міг сповістити німецьких зенітників про те, коли треба відкривати вогонь, щоб не витрачати снарядів марно. Одне слово, це була ідеальна домовленість — вона влаштовувала всіх. Крім хіба що небіжчика з Йоссар’янового намету, котрий загинув у цій операції того самого дня, як прибув до полку.
— Я його не вбивав! — палко заперечив Майло на гнівні звинувачення з боку Йоссар’яна. — Та мене того дня там навіть і близько не було! Чи ти, може, гадаєш, що це я лупив із зеніток по наших літаках, як вони заходили на ціль?
— А чия це взагалі була витівка? Скажеш, не твоя? — знову напався на нього Йоссар’ян увечері, коли вони, простуючи до літнього кіномайданчика, втонули в оксамитовій пітьмі, що оточила мовчазні машини автопарку.
— Яка ще там витівка? — обурився Майло і схвильовано зашморгав своїм вертким блідим носом. — Ми б усе одно полетіли бомбити цей міст, а німці все одно б його захищали, і ніхто б мене не питався. Просто я /відчув, що на цім ділі можна непогано підробити, от і все! Що ж тут лихого?
— Що лихого? А небіжчик у моїм наметі? Бідолаха навіть не встиг розпакувати свої манатки, а ти його вже вбив.
— Я його не вбивав.
— Ти одержав за нього зайву тисячу доларів.
— І все-таки я його не вбивав. Кажу тобі, мене там навіть близько не було! Я в цей час бігав по Барселоні і скуповував для вас оливкову олію та сардини без кісток. Ось тобі навіть товарні накладні. І я не для себе загарбав ту тисячу доларів. Та тисяча доларів дісталася синдикатові, і кожен має свій пай. Навіть ти! — Майло говорив щиро, слова його йшли від самої душі.— Послухай, Йоссар’яне, не я почав цю паршиву війну, що б там не патякав цей авантюрист Зелензим. Я всього лиш намагався перевести її на комерційну основу. І що тут поганого? Врешті, тисяча доларів — це не так уже й мало за бомбардувальник середнього радіусу дії, хай і вкупі з екіпажем. Якщо я вже влаштував так, що німці сплачуватимуть по тисячі доларів за кожен збитий ними літак, то чого б це мені відмовлятись від таких грошей?
— А того, що німці — наші вороги, ось чого! Невже ти не розумієш, що йде війна? Люди гинуть… Озирнися ж довкола, ради бога!
— Німці нам не вороги, — з непохитною переконаністю мовив він, утомлено хитаючи головою. — О, я прекрасно знаю, що ти зараз скажеш! Певна річ, ми перебуваємо з ними в стані війни, Але ж вони водночас цілком повноправні пайовики нашого синдикату, і мій святий обов’язок — захищати їхні інтереси! Нехай вони й справді почали війну, нехай вони й справді вбивають мільйони людей, але ж вони сплачують по рахунках набагато акуратніше, ніж деякі наші союзники, не хочу їх називати… Як ти не розумієш, що я мушу свято шанувати всі мої угоди з таким надійним партнером?! Невже ти не можеш глянути на речі моїми очима?
— Ніколи в світі,— грубо відрізав Йоссар’ян.
Майло був ображений у найкращих своїх почуттях і навіть не намагався цього приховати. Задушна місячна ніч роїлася мошкою, метеликами та москітами. Майло раптом простяг руку в бік кінотеатру, де з прожектора виривався, прорізаючи наскрізь густу темряву, молочно-білий курний конус світла, а під ним, немов занурені у флуоресціюючий туман, умлівали глядачі, що гіпнотично приліпились очима до сріблястого екрана. Очі Майла зволожніли від розчулення, а на його чесному, непідкупному обличчі лиснів рясний піт, змішаний з антимоскітним мастилом.
— Поглянь-но на них, — глухим од хвилювання голосом мовив він. — Це мої друзі, мої співгромадяни, мої товариші по зброї. Ніколи й ні в кого ще не було стільки щирих приятелів! Невже ти гадаєш, що я здатний скривдити хоч кого-небудь із них, якщо не з’явиться якась нагальна потреба? Чи в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.