Читати книгу - "Чумацький шлях"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Скриню з одягом та посагом молодої не везли, бо скрині та посагу Катря не мала. У скрутні роки після смерті батька все продали, щоб якось прожити.
Хуржик сказав Катриній матері:
– Яка там скриня! Який там посаг! У мене повно всього, аби лиш Катря зносила! А треба буде, ще докупимо!
Він ні на що не зважав – поспішав, щоб швидше відбути весілля, щоб яка-небудь причина, несподівана або й дріб’язкова, не стала на перешкоді.
Це був його день! Радість розпирала йому груди. Чого хотів, того добився! Катря належить йому! Йому і більше нікому! Її почуття були йому байдужі і не хвилювали його, а совість не мучила. Та й що таке совість? Химера якась! Про неї ніколи не думав. Ішов з церкви додому поволі, твердо ступаючи новими чобітьми по старій лубенській вулиці, як господар, якому по праву належить і частина цього міста, і цієї вулиці. Вів під руку до господи молоду дружину, зовсім не помічаючи, що вона спотикається і давно упала б, коли б він її не підтримував, не бачив, що в її очах застиг холодний жах.
Він за весь день не примітив також, що робиться з сином Василем. Василь ішов у першому ряду, зразу за молодими, ніби з хреста знятий – блідий, аж жовтий, а його чорні очі були якісь погаслі, неживі, як у людини, яку силоміць тягнугь на страту.
Звернуло з полудня, коли розпочалася весільна учта. Хуржикова хата ледве вмістила всіх і після першої чарки загула, мов рій. Поруч з Хуржиком та його молодою дружиною, що займали чільне місце за столом у світлиці, сиділи чумаки. Цього літа, з огляду на війну, вони не їздили в Крим по сіль, але гурту свого не цуралися, бо сподівалися, що війна скоро кінчиться і вони знову запряжуть своїх круторогих у ярма і, погейкуючи на них, потягнуть знайомими чумацькими шляхами на південь, назустріч новим пригодам та враженням. Спочатку, попиваючи горілочку, мед та пиво, вони гуторили про се про те, що зовсім не було цікаве Катрі, а згодом, коли хміль розібрав дужче, Терешко Кваша затягнув пісню та раптом замовк і сказав:
– Ет, хай йому грець, немає Івася з бандурою! А без бандури і пісня не співається! Шкода хлопця – згинув нізащо! А який парубок був! На всі Лубни!
Хуржика пересмикнуло. Ну й дурний цей Терешко – що патякає! Захотілося йому бандури! Згадав Івася! А це ж для Катрі – ніж у серце! Ну й дурень!
Він крадькома зиркнув на Катрю. Катря, смертельно збліднувши, сиділа ні жива ні мертва, і раптом помітив, як вона схитнулася і почала хилитися набік. Він злякався – підхопив її руками, крикнув:
– Господи, їй погано! Води! – А побачивши сина, що сидів на протилежному кінці столу, біля дверей, гукнув: – Василю, води! Принеси матері холодної води! Їй погано!
Василь – і без того завжди блідий на виду, – почувши слово «матері», зблід ще дужче – тільки чорні очі спалахнули пекельним вогнем. Здавалося, він теж, як і Катря, зараз втратить свідомість і звалиться з ослона, але втримався. Швидко підвівся і за хвилину приніс кварту з водою, передав батькові.
Поки Хуржик приводив до пам’яті Катрю, бризкаючи їй на лице холодною водою, ніхто з чумаків не звертав уваги на Василя. А він сів на своє місце, схилився на стіл, охопив голову руками, скрипнув зубами і глухо застогнав:
– О Боже, не дай зійти з ума-розуму!
– Ти щось сказав? – спитав сусід.
Та він похитав головою.
– Ні, ні, нічого!
І, схопивши кухоль горілки, перехилив собі в рота – з жадібністю випив і, не закусивши, вибіг з хати.
До самого вечора тривала весільна учта. Гості пили, їли, під звуки троїстої музики танцювали в дворі, аж поки смеркло. А потім, коли вже добре стемніло, потроху почали розходитися, – в кожного ж дома і діти, і господарство. Однак не всі. Кілька молодиць гукнули Параску.
– А де ж постелимо молодим? Пора вже їм і на шлюбну постелю!
Параска провела їх у хатину. Там були дві чисті кімнати, розділені вузькими сіньми. В одній стояло широке дерев’яне ліжко. Жінки миттю підбили подушки, заслали вибіленим простирадлом, жартували між собою.
Одна, огрядна, червонощока, зітхнула, зняла очіпок, лягла на ліжко.
– Гай-гай, де мої молоді літа! Де моя дівоча цнота!
Інша, не менш огрядна, але білолиця, підвела її, обняла за плечі.
– О, згадала баба, як була дівкою! Не журися, Одарко, – все одно не вернеться те, за
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чумацький шлях», після закриття браузера.