Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

— То було одного разу, більше Ніан не строїть сараї. Ні, жахливіше. Купці тільки що проїжджали. Гнали коней так, ніби війська демонів уже поряд. Кажуть, короля вбито, янголи готуються до битви з демонами! — сплеснув він руками, і люди у таверні притихли, налякані його словами. І хоча Кафце вже знав, у нього по шкірі пройшов мороз.

Поки селяни обговорювали обставини, Кафце зібрався, поклав півхлібини у мішечок та прив’язав до поясу. Їжа в нього вже була. Він тихо вибрався з таверни і підійшов до вороного коня, який відпочивав біля води.

— Ну що, друже, готовий до дороги?

Кінь щось по-своєму фиркнув, і Кафце поплескав його по гладкій шиї.

— Як приїдемо додому, я тобі принесу стиглих яблук, а ще у мене є трохи кубиків цукру для тебе.

Кафце сів на коня, відчуваючи, як вірний друг під ним напружився. Останні слова діда все ще гуділи в його розумі, немов воронки темряви, що закручуються в невідомість. Короля вбито... Янголи готуються до битви... Слова повторювалися в його свідомості, немов закляття, що не давало спокою. Він міг лише уявити, як страх і відчай охоплюють кожного з тих, хто чує ці страшні слова.

Місто не охопила тривога. Кафце ловив знайомі погляди, і на душі в нього потеплішало.

— Пане Фоне! — махав йому привітливо охоронець біля головних воріт міста. Піт завжди зустрічав його посмішкою, і цей раз не став винятком. Сонце сяяло, лавки відкрилися, а пекарі вже давно розпродали перший хліб.

Ось він наздогнав саме життя.

Височів і храм, а там, у тіні могутніх стін, стояв його будинок з купою книг. І десь там сидів Ясон зі старою та поважною пані.

Кафце, відчуваючи, як радість переповнює його, поспішив у бік дому. Кінь швиденько затупотів. Серце Фоне забилося швидше, коли він уявив, як учень чекає на нього. Міський шум і гамір навколо зливалися в мелодію, яка була знайомою і затишною. Пані Мита не змінилася ні на йоту, хоча, приглядівшись, Кафце здалося, що вона навіть пожвавішала. З’явився вогник в очах, якого він чи не помічав, чи просто його не було. І дитячий радісний крик змусив його розкрити обійми й почекати, поки Ясон прилетить до нього.

— Я сумував за вами, вчителю! — обіймав його хлопчисько тонкими руками, і Кафце знову відчув силу. Тепло та світло, яке йшло від учня, стало яскравішим, теплішим, і, гладячи його по голові, патер бачив маленького янгола, що подарував йому цей світ.

— Я теж сумував! — вимовив Кафце, присівши перед Ясоном на коліна та заглядаючи у світлі очі учня. На мить йому здалося, що там він бачить розплавлене волосся, але ілюзія швидко зникла. — Я хвилювався за вас.

— У нас усе було гаразд, — відповів учень, посміхаючись. Обличчя його стало виразнішим, очі — сміливішими, як і голос. Хлопчик втрачав дитячість, гріючи Кафце власною силою. — Я багато читав. Пані Мита дозволила мені ходити до бібліотеки після того, як я їй допомагав по дому. Ми багато працювали, пекли хліб, готували смачне варення із шишок та ягід.

— Здається, ти став справжнім майстром у всьому, що робиш, — похвалив він хлопчика, потираючи його плечі. — Може, навчиш мене, як готувати це варення?

Ясон засміявся, його голос звучав, як дзвіночки, які розносилися в повітрі.

— Звісно! Це не так важко, як ви думаєте. Я вже навчився кількох секретів від пані Мити. Вона завжди говорить, що для кожної страви потрібно багато любові.

— Любов, — повторив Кафце, згадуючи власні уроки про те, як важливо вкладати частинку себе у кожну справу. — І не забувай про терпіння.

— Так, звичайно, — поважно кивнув Ясон. — Ми якраз приготували смачний обід, — схопив його за руку, Ясон повів до дому пані Мити.

Коли вони увійшли до будинку, аромат свіжоспеченого хліба заповнив простір, і Кафце відчув, як голод потроху повертається до нього. У вітальні пані Мита вже накривала стіл, на якому блищали страви: гарячий суп, рум’яні пироги та ароматна запечена курка. У кутку вітальні Кафце помітив декілька книг Ясона та набір для в'язання пані. Моторошні думки покотилися клубочком темно-синьої нитки і зупинилися біля його ніг. Кафце глянув на клубочок ниток, повільно підібрав їх та кинув до кошика. Чи не буде Ясону безпечніше тут, подалі від нього? Подалі від демонічних рук?

— Сідайте, сідайте! — запросила пані Мита, з посмішкою запрошуючи Кафце.

— Я чайник поставлю, — сповістив їх Ясон, зникнувши на кухні.

— Все гаразд? Як ви? — раптово запитала стара жінка. Кафце досі не знав, скільки їй точно років, але знав, що багато.

— Так, — вичавив він неслухняним голосом.

— Сподіваюся, що справді так. Сідайте, поїжте хоч трохи.

Кафце сів за стіл, відчуваючи, як напруга поступово відступає, а тепло дому немов накриває його теплою ковдрою. Пані Мита з ніжністю поклала на тарілку шматок запеченої курки, потім додала гарячий суп, який видавався неймовірно смачним. Кафце підняв ложку і відчув, що справді втомився та відчув справжній голод, що викручував живіт.

— Як ваша подорож до столиці? Анну можна врятувати? — трохи згодом запитала пані Мита, коли перший голод зник, і Кафце сито посміхався.

Похмурнішав за лічені секунди.