BooksUkraine.com » 📖 Любовні романи » Похибка другого типу, Invisibility mask 📚 - Українською

Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

215
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Похибка другого типу" автора Invisibility mask. Жанр книги: 📖 Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 118
Перейти на сторінку:
34. Жива

Лео.

— Містер Блейк-Грейвс? — незнайомий чоловічий голос вирвав мене з найтемніших глибин пам’яті.

День аварії. День, коли моє життя розлетілося на уламки. Батько загинув миттєво — він був за кермом. Маму ще встигли довезти до клініки… але врятувати її не змогли. Це було прокляття. І страх, що я знову почую ті самі слова, душив мене, розривав легені зсередини.

Я не міг її втратити. Мою Аріель. Мій Янгол.

Найсвітліше, що коли-небудь траплялося в моєму житті. Вона заслуговує на весь цей світ, і навіть більше. Якщо треба буде витягнути її з самих лап смерті — я це зроблю.
А якщо не зможу… ляжу поруч. Бо іншого варіанту просто не існує.

— Як вона?.. Моя дружина?.. — голос мій зрадливо затремтів. Джеймс стояв поруч, поклавши руку мені на плече, але весь мій світ звузився до одного імені. Аріель.

— Вона стабільна. Ми перевели її в палату. До ранку спатиме — організм виснажений. Крововтрата була суттєвою, але… ви встигли.

Повітря рвано вирвалося з моїх легень.

Жива.

Моя сильна, неймовірна Арі. Моє кошенятко з серцем лева.

— А… мій син?.. — серце обірвалося. Він згадав про кровотечу. Якщо…

— Нам довелося робити кесарів розтин. Але хлопчик теж стабільний. Найближчі сорок вісім годин — вирішальні. З вами скоро поспілкується неонатолог. Зараз його перевели в бокс для недоношених. Він з’явився на восьмому місяці — це один з найкритичніших термінів…

Девід. Проклятий Девід.

Його руки залишили кров не тільки на Арі, а й на моїй душі. Якби не Джеймс… я б втратив їх обох. В одну мить. Але тепер… вони живі. Моя Аріель. Мій син. І я зроблю все, щоб ніхто більше ніколи не зміг наблизитися до них.

Джеймс не вмовляв мене, як це робили медсестри, поїхати додому. Він знав — я б не рушив з місця. Навіть якби спалахнула пожежа, навіть якби хтось прицілився мені в голову — я залишився б тут. Біля неї.

Коли лікар, з нотками поблажливості у голосі, почав пояснювати, що «це неможливо», «їй потрібен спокій», я перестав його слухати на третій фразі. Підійшов ближче. Стиснув щелепу. Подивився просто в очі.

— Якщо ви не пустите мене до моєї дружини — присягаюсь, я перетворю це стерильне місце на поле бою. І ні ти, ні вся твоя грьобана охорона мене не зупинять. Я сказав ясно?

Він зблід. Відступив. І без зайвих слів подав знак. Розумний чоловік.

До палати Даміана мене не пустили. Ще занадто рано. Він під наглядом, у спеціальному боксі. Маленький. Крихкий.

Але живий.

Це вже було більше, ніж я мав право просити. Більше, ніж заслуговував.

Двері палати зачинились за мною, і світ стиснувся до однієї кімнати, одного ліжка.
Однієї жінки.

Запах антисептика різав ніздрі. Холодний, неживий, штучний. Тут усе здавалося неправильним.
Крім неї.

Вона лежала посеред цього стерильного жаху — така маленька, така ламка. Її обличчя було блідим, майже прозорим. Губи потріскані, щоки втратили фарбу. Але вона дихала. Моя Аріель жила.

Чорт, їй довелося пройти через справжнє пекло. І я… Я не зміг її захистити.

— Я облажався, мила… Пробач мені, — прошепотів я, нахилившись до її чола і торкнувшись його губами.

Повільно сів на крісло поруч, взяв її долоню в свою. Інстинктивно, так, ніби тільки це могло мене втримати на плаву. Наші пальці сплелися. Вона була холодна. Неймовірно холодна.

Арі ненавидить холод. Постійно мерзне, носить теплі шкарпетки з цим дебільним Грінчом, кутається в ковдру навіть улітку. Це дратувало мене. Колись. Зараз же мене бісила ця крапельниця, голка, встромлена в її руку, і безпомічність, що роз’їдала мене зсередини.

— Я заберу вас обох додому. І хрін куди вас ще випущу, — прошепотів я, нахиляючись до її долоні й цілував кожен пальчик.
— Можеш сперечатися скільки завгодно, кохана… але я стану твоїм сторожовим псом, твоїм охоронцем. Якщо буде потрібно — твоєю тінню. Бо без тебе я вже не можу.

Шурхіт простирадла порушив тишу, яка панувала в палаті. Я підняв голову. Власне, я й не спав. Це не був сон, радше напівмарення — пильне, тривожне зависання між моментами, коли датчики показували пульс і дихання.
Я стежив за ними так, ніби від цього залежало її життя. Бо, чорт забирай, воно так і було.

Її серце. Її дихання. Мій всесвіт.

— Лео?.. — її голос пролунав хрипко, мов обвуглений папір, що розсипається при найменшому подиху. Вона спробувала підвестися, але я одразу нахилився й зупинив її, м’яко, але безапеляційно.

— Тсс… Не рухайся, — прошепотів я, проводячи кінчиками пальців по її щоці. Одне неслухняне пасмо волосся впало на обличчя — я заправив його за вушко, неначе це був найважливіший ритуал у світі.

— Д… Даміан?.. — її погляд метнувся вниз, до живота, і в ту ж мить вона схопилася руками за нього, перелякана, розгублена.

— Янголе, він в порядку, — я одразу схопив її за зап’ястя, коли вона сіпнулась, намагаючись вирвати з руки голку крапельниці.

— Ти брешеш! — крикнула вона, раптово, з тим відчаєм, що розриває все живе. Очі її блищали, наповнюючись слізьми, які не питали дозволу, просто текли.
— Ти мене обманюєш!

— Арі, прошу, — я спробував заспокоїти її, — що за дурниці ти говориш?

— Де він тоді?! — її голос тріснув, зламався. Вона ридала. І це було гірше за всі рани, що я колись отримував. Це була жорстокість, перед якою я був безсилий.

— Він у спеціальному боксі для недоношених, — відповів я тихо, але чітко. — Туди поки не пускають. Але лікар вже йде. Обіцяв, що скоро.

Я підсунув крісло ближче до її ліжка і натиснув кнопку виклику. Вона трусилася. Руки тремтіли. А я сидів і дивився, як розсипається жінка, яку я не мав права втратити. Це був мій найстрашніший кошмар — бачити її такою. Розбитою. Переляканою.

— Як ти себе почуваєш? — обережно запитав я, хоча знав, що відповідь буде болісною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 94 95 96 ... 118
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Похибка другого типу, Invisibility mask», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Похибка другого типу, Invisibility mask"