Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Українець ніколи не міг призвичаїтись до російсько-більшовицької системи, навіть коли бажав прилучитись до неї. Чудовим прикладом цьому є розмова 1972 року між московитом Соломенцевим та українцем Шелестом, у Москві, на засіданні Політбюро, коли перший, щиро (чи не зовсім), дивуючись, запитав у Шелеста:
— Ти що, Петре, серйозно думаєш, що існує окремий український народ?
— Так! — відповів Шелест.
І тут же був усунутий від влади…
У цьому була найбільша помилка українців… Москва визнавати подібного не бажала і ніколи не дозволяла українцям домінувати над московитами (росіянами), навіть у думках.
Автор радить українцям сьогодення не чубитись між собою, а свято пам’ятати слова ще одного нашого Пророка — Івана Франка:
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Післямова
Автор бажав словами Івана Франка закінчити свою тритомну працю «Україна-Русь». Але серед літа 2015 року отримав дуже красномовного і, на мою думку, тенденційного листа. В ньому адресант, прізвище якого не називатимемо, не радить мені вдаватися до аналізу українсько-польських відносин минулого. Мовляв, що було, те минуло, і ворушити старе в тому дусі, як ви це робите, не треба — «не передавайте куті меду». Я, звичайно, дякую авторові листа, якого для зручності називатиму паном Євгеном, за пораду, але ще раз пояснюю, що це мій, суто український, погляд на давні події, котрий я нікому не нав’язую. Але я завжди говорив і говоритиму, що українці мають дивитися на історію українськими очима, а не тим поглядом, який нам нав’язали дві імперії — польська і російська. Це моя принципова позиція!
Шановний пане Євгене, в кінці листа Ви пишете: «Цікаво, чи підняв би Б. Хмельницький Січ проти Речі Посполитої, якби не був смертельно ображений на Д. Чаплінського, котрий напав на Суботів, скатував його сина і забрав собі кохану Б. Хмельницького?»
Цим запитанням Ви більше стверджуєте, ніж запитуєте. Але справа в тому, що і в цьому запитанні-твердженні я не Ваш союзник. На моє глибоке переконання, якби те повстання не підняв Богдан Хмельницький, його б підняв хтось інший, — такий великий антагонізм у ті роки існував між православним українським людом і католиками-поляками. Українцям справді пощастило, що те повстання очолив шляхтич Богдан Хмельницький — розумна, освічена людина, великий стратег і великий тактик, що мав добрий воєнний вишкіл (Цецорська битва).
А про те, що такий антагонізм існував, свідчить один із перших Універсалів, виданий Богданом Хмельницьким, де стверджується, що польська влада в Україні навіть православні храми передавала в оренду євреям, щоб здирати гроші з православних українців за молитву в церкві.
Подумайте: як би католики-поляки ставилися до православних українців, коли б ті чинили подібне з їхніми храмами? І цей факт із наших взаємовідносин Ви пропонуєте мені забути?
То за кого Ви мене (українця) маєте?
Наводжу лист шановного пана Євгена без скорочень…
«Шановний Володимире Броніславовичу!
Я, і вся наша родина, з величезною зацікавленістю слухаємо по радіо і бачимо в Інтернеті Ваші виступи та фрагменти Ваших книжок. Ваша самовіддана праця викликає в нас почуття щирої вдячності.
Я також не історик, починав трудове життя на шахтах Донбасу у 15 років, перший диплом — «Підземна розробка вугільних родовищ». Потім було багато різного, другий диплом — «Економіка промислових підприємств», далі — більше, але од 1994 року працюю журналістом («Вечірній Київ», «Слово Просвіти», «Свобода» тощо). Видав 23 моїх книжки (шість з них переклав з польської).
Польська тема — це один з чотирьох головних напрямків моєї діяльності. Вів авторську програму «По-сусідськи. Польський вектор» на Українському радіо «Культура». Таку саму назву — «По-сусідськи. Польський вектор» має одна з моїх книжок.
Кілька книжок написав і видав польською, зокрема про життя поляків у сучасній Україні, маю збірки моїх польськомовних віршів. Викладав і викладаю польську мову (нині — в Київському університеті Третього Віку). Одна з моїх українськомовних книжок перекладена і вже вийшла другим виданням у Польщі. Дещо роблю як кореспондент газети «Dziennik Kijowski», продовжуючи співпрацю зі «Словом Просвіти».
Написав і видав Конституцію Громадянського Суспільства (2014 р.)
Проте моєю найголовнішою спеціалізацією вважаю впровадження в Україні (СЩС) Системи Щоденного Самооздоровлення і (СТМ) Системи Технологічного Мислення.
СЩС (у Польщі — SCS) впроваджується більш-менш. На жаль, справа СТМ переважно тупцює на місці. Важко пробитись через ешелоновану оборону «остєпєньонних» невігласів, які знають, як має бути — тобто або так, як вчора, або так, як на Заході, про який вони також знають дуже поверхово.
У кожному разі, вони не уявляють, що можна навчити молодь мислити системно і технологічно, а тим паче на базі вітчизняного методичного інструментарію.
Повертаючись до польської теми, при всій повазі до Вашого творчого доробку (і, без перебільшення, великої місії, яку Ви із гідністю виконуєте), аналізуючи Ваші аргументовані патріотичні тексти, не можу утриматись від запитання, яке давно напрошується:
Чи не передаєте Ви куті меду, дуже часто (мало не постійно) акцентуючи увагу читачів-слухачів на ворожнечі між Поляками і Українцями, та ще й надаючи цій ворожнечі історичний вимір, мало не фатум?
Адже маємо підстави вважати нормою (а не аномалією) позитивний розвиток українсько-польських стосунків у XV — поч. XVI ст. Тут досі маємо інерцію утримання облудної версії промосковської історіографії.
Цікаво, чи підняв би Б. Хмельницький Січ проти Речи Посполитої, якби не був смертельно ображений на Д. Чаплінського, котрий напав на Суботів, скатував його сина і забрав собі кохану Б. Хмельницького?»
Я розумію, що сьогодні інші часи і вони вимагають інших взаємовідносин. Цілком з цим погоджуюсь. Але цей процес має бути взаємним.
Та коли один
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.