Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так йому й треба!
— Авжеж… До речі, не завадило б запроторити його на каторгу… Знову мешканці кварталу зажурилися, скликали раду. Та ніхто не брався пересувати статую.
— Тим і скінчилося?
— Е ні, це ще не кінець. Нарешті люди найняли рикш і волоцюг. Веліли їм день і ніч допікатп статуї, кричати, перепочинку не давати.
— Попомучились добряче.
— Та все намарно. Що ти вдієш з упертим Дзідзо?
- А що далі? — запально спитала Тонко.
— Далі?.. Хоч скільки було вереску коло статуї, а результату ніякого. Всім уже остогидло. Тільки рикші та волоцюги радісінько галасували. Адже вони діставали поденне…
— Юкіе-сан, що значить «поденне»? — запитала Сунко.
— «Поденне» — це гроші.
— А навіщо гроші? Що з ними роблять?
— Навіщо гроші? Ха-ха-ха, Сунко, яка ти дурненька!… Так от, галдикали та репетували вони дні й ночі коло статуї. А тим часом у тому кварталі жив собі один дурень, якого й за людину ніхто не мав. Його так і звали: дурень Таке. Отож цей дурень подивився-подивився, як вони галасують, та й каже: «Зчинили такий гамір, а святого Дзідзо не подужають!… Ех ви, бідолахи!»
— Ач, дурень, а який розумний!
— Еге ж, розумний дурень. От люди й подумали: а чому б не довіритися йому — мовляв, що буде, те буде, а голови не зірвуть. Дурень Таке не дався довго просити. Відразу наказав припинити галас, рикш і волоцюг повиганяти, а сам з індиферентною міною підійшов до статуї.
— Юкіе-сан, а хто це індиферентна міна? Приятелька Таке? — якраз у такий важливий момент недоречно спитала Тонко.
Господиня і Юкіе-сан захихотіли.
— Та ні, не приятелька.
— А хто?
- Індиферентна міна… Як би тобі сказати?
— Ну що?
— Слухай, ти, певне, знаєш Татара Сампей-куна?
— Знаю. Він подарував нам батат.
— Так от, у того Сампей-куна індиферентна міна.
- Он як!
— Саме так… Отож дурень Таке, запхавши руки за пазуху, підійшов до статуї та й каже: «Святий Дзідзо, мешканці кварталу просять тебе пересунутися. Пересунься, будь ласка». — «Он що! Раніше б сказали!» — відповіла статуя і зрушила з місця.
— Чудернацька статуя!
— А потім розпочалася лекція.
— Що? А це ще не лекція?
— Ні. Потім Яґі-сан промовив: «Я навмисне розповів цю повчальну історію на зборах вашого жіночого товариства. Можливо, я здаватимусь нечемним, коли скажу, що в жінок укорінилася кепська звичка добиватися свого не навпростець, а манівцями. Ніде правди діти, так поводяться не лише жінки. В нашу просвічену епоху Мейдзі й чоловіки перейняли цю, з дозволу сказати, жіночу манеру: часто сила-силенна енергії, людської праці марнується на тій підставі, що, мовляв, піти в обхід — значить бути джентльменом. Але такі люди — каліки, жертви цивілізації. Тож не варто про них говорити. Я тільки прошу шановних дам запам’ятати щойно розказану історію і в разі потреби чинити так само чесно, як дурень Таке. Якщо будете поводитись, як дурень Таке, то напевне уникнете третини неприємних чварів, що виникають між жінкою і чоловіком, між свекрухою і невісткою. Чим більше в людини прагнень, тим частіше вона накликає на себе лихо. Саме тому більшість жінок нещасніша за чоловіків — у них занадто багато жадань. Я ж вас прошу стати дурнями Таке». Ось яку лекцію прочитав Яґі-сан.
— Ого… Так ти, Юкіе-сан, хочеш стати дурнем Taкe?
— Та ви що? І не думаю. Знаєте, Томіко-сан, донька Канеди, страшно розсердилася. Мовляв, це — образа.
— Яка Томіко? Та, що живе в завулку навпроти?
— Еге, та чепуруха.
— А хіба вона ходить з тобою в гімназію?
— Ні, вона тільки на збори приходила. Ну й чепуруха! Такої світ не бачив.
— Кажуть, начебто вона вродлива.
— Нічого особливого. Не настільки, як це їй здається. Якщо так фарбуватися, як вона, то будь-хто здаватиметься гарним!
— 3начить, якщо ти, Юкіе-сан, будеш фарбуватися, то станеш удвічі красивішою за дочку Канеди?
— Ну що ви… Та де там… А втім, вона занадто чепуриться. Хоч яка вона багата…
— А хіба не краще бути багатою, навіть якщо доводиться надто фарбуватися.
— Воно-то так… Але їй не завадило б трохи стати дурнем Таке. Занадто вже вона пихата. Ось недавно рознесла повсюди, що якийсь поет присвятив їй збірку віршів.
— Часом не Тофу-сан?
— Невже він? Ото дивак. .
— Ні, Тофу-сан дуже серйозна людина. Тому здається, що так поводитися — зовсім природна річ.
- І дуже шкода… А от послухайте ще про один цікавий випадок. Недавно хтось, кажуть, прислав їй любовного листа.
— Де ж таке видано? Xто б це міг бути?
— Кажуть, невідомо хто.
— Без підпису.
— Та ні, лист підписано, але Томіко каже, що не чула про таку людину. А лист начебто довгий-предовгий, завдовжки один кен. І чого там тільки не написано! «Моє кохання до Вас — то благоговіння віруючого перед божеством. Найбільше щастя для мене — принести себе в жертву, як ягня, на вівтар Вашоrо кохання. Якщо моє серце має трикутну форму, то стріла Купідона влучила в йоrо центр, — вона напевне вилетіла з бамбукової трубки…»
- І це всерйоз?
— Кажуть, усерйоз. Три мої подруги бачили той лист.
— Не гаразд. Таких листів стороннім не показують. Біда, якщо чутка про це пошириться між людьми. Адже вона збиралася вийти заміж за Канґецу-куна.
— Яка там біда! Вона з радощів не тямиться! Так і розкажіть Канґецу-кунові, коли до вас завітає. Він, напевне, про це й гадки не має.
— А й справді… Мабуть-таки не знає. Адже він цілі дні тільки те й робить, що виточує скляні кульки.
— А що, хіба Канґецу-сан має намір оженитися з цією особою? От бідолаха!
— Чому? В неї великі гроші, завжди підтримку матиме. Що ж тут поганого?
— Тітонько, які ви неблагородні… Все гроші та гроші… А хіба любов не цінніша за гроші? Чого варте подружнє життя без любові?
— Ти так гадаєш? За кого ж ти підеш заміж?
— А хіба я знаю? Мені особливо ні на кого сподіватися.
Вже довгий час Тонко слухала-слухала, хоч і нічого не розуміла, як Юкіе-сан і господиня завзято обговорюють проблему одруження і раптом випалила:
— Я теж хочу заміж.
Нерозважна забаганка Тонко приголомшила Юкіе, таку юну, але без надії знайти собі пару. Господиня порівняно спокійно зреагувала, сміючись, запитала:
— За кого ти хочеш піти?
— Я… правду кажучи… хотіла б вийти за храм Загиблих Воїнів. Тільки от я не люблю ходити через міст Суйдо… Що його
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваш покірний слуга кіт», після закриття браузера.