Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

Зі справжніми кладистами трансформовані мають багато спільних методів практичної роботи. І ті, й інші з самого початку мислять у категоріях дерев, що роздвоюються. І ті, й інші розрізняють одні типи характеристик як таксономічно важливі, а решту як таксономічно непридатні. Щоправда, вони відрізняються в логічному обґрунтуванні такого розрізнення. Подібно до вимірювачів середньої відстані, трансформовані кладисти не ставлять перед собою мету виявлення генеалогічних дерев. Вони шукають дерева чистої подібності. Вони погоджуються з вимірювачами середньої відстані в тому, що слід залишити відкритим питання, чи відображає схема подібності еволюційну історію. Але на відміну від вимірювачів середньої відстані, які хоча б у теорії готові дозволити Природі сказати їм, чи справді вона ієрархічно організована, трансформовані кладисти припускають, що так і є. Для них є аксіомою, символом віри, що всі об’єкти слід класифікувати у формі розгалужених ієрархій (або вкладених вкладень). Оскільки розгалужене дерево не має нічого спільного з еволюцією, його не обов’язково застосовувати лише до живих організмів. За словами їхніх прихильників, методи трансформованих кладистів можна використовувати для класифікації не лише тварин і рослин, а й скельних порід, планет, бібліо­течних книжок і черепків бронзового віку. Іншими словами, вони не підписалися б під висновком, який я зробив зі свого порівняння з бібліотекою, — що еволюція є єдиною надійною основою для унікально ієрархічної класифікації.

Як ми вже бачили, вимірювачі середньої відстані вимірюють те, наскільки всі тварини далекі одна від одної, де «далекі» означає «неподібні», а «близькі» — «подібні». Лише потім, після обчислення якогось сумарного середнього індексу подібності, вони починають намагатися інтерпретувати отримані результати з погляду розгалуженої, група всередині групи, ієрархії, або «деревної» діаграми. Трансформовані ж кладисти, як і справжні, якими вони колись були, мислять у категоріях груп і розгалужень із самого початку. Подібно до справжніх кладистів, вони би почали, принаймні в принципі, зі створення переліку всіх можливих роздвоєних дерев, а потім обрали б із них найкраще.

Але про що вони насправді говорять, коли розглядають усі можливі дерева, і що мають на увазі під найкращим? Якому гіпотетичному стану речей у світі відповідає кожне дерево? Для справжнього кладиста, послідовника В. Генніґа, відповідь є дуже чіткою. Кожне з 15 можливих дерев, що об’єднують чотирьох тварин, являє собою можливе генеалогічне дерево. З усіх 15 можливих генеалогічних дерев, що з’єднують між собою чотирьох тварин, правильним має бути лише одне-єдине. Історія походження цих тварин цілком реальна. Якщо зробити припущення, що всі розгалуження є двосторонніми, то це дає 15 можливих історій. Чотирнадцять із них мають бути хибними. Реальному розгортанню історії може відповідати лише одна. З усіх 135 135 генеалогічних дерев, які можна скласти для 8 тварин, 135 134 мають бути хибними. Історичну правду відображає лише одне. Визначити, котре саме є правильним, буває нелегко, але справжній кладист принаймні може бути впевнений, що правильним є не більше одного.

Але що відповідає цим 15 (135 135 чи скільки їх там) можливим деревам і одному правильному в нееволюційному світі трансформованих кладистів? Як зазначив у своїй книжці «Еволюція та класифікація» мій колега та колишній студент Марк Рідлі, нічого особливого. Трансформовані кладисти відмовляються допускати поняття предків до своїх міркувань. «Предок» для них є якоюсь лайкою. Але, з іншого боку, вони наполягають на тому, що класифікація має являти собою розгалужену ієрархію. Тож якщо 15 (або 135 135) можливих ієрархічних дерев не є деревами історії предків, то чим вони взагалі є? Не залишається нічого іншого, крім як запозичити в античної філософії таке собі розмите ідеалістичне уявлення, що світ є просто ієрархічно організованим — усе в ньому має свою «протилежність», свій містичний «інь» чи «ян». До чогось відчутно конкретнішого за це справа не доходить. У нееволюційному світі трансформованих кладистів, безумовно, неможливі потужні й зрозумілі твердження на кшталт «правильним може бути лише одне з 945 можливих дерев, що поєднують 6 тварин; усі інші мають бути хибними».

Чому ж «предок» є для кладистів лайкою? Річ не в тім (сподіваюся), що, на їхню думку, жодних предків узагалі ніколи не існувало. Радше вони вирішили, що предкам немає місця в таксономії. Це виправдана позиція, коли йдеться про повсякденну практику таксономії. Жоден кладист насправді не малює на генеалогічних деревах предків із плоті й крові, хоча традиційні еволюційні таксономісти іноді це роблять. Кладисти усіх мастей розцінюють зв’язки між реальними тваринами, яких можна побачити, як спорідненість, як формальність. Це абсолютно розумно. Нерозумно ж перетворювати це на табу проти самого поняття предків, проти його використання в розробленні фундаментального обґрунтування прийняття ієрархічно розгалужених дерев як основи для таксономії.

Наостанок я приберіг найдивніший аспект таксономічної школи трансформованих кладистів. Не задовольняючись абсолютно розумною вірою, що можна багато чого сказати на користь вилучення еволюційних і спадкових припущень із практики таксономії, — вірою, яку вони поділяють із «вимірювачами відстані» фенетиками, — деякі трансформовані кладисти зовсім пустилися берега й дійшли висновку, що має бути щось хибне в самій еволюції! Цей факт є настільки дивним, що в нього важко повірити, але деякі з провідних «трансформованих кладистів» сповідують ворожість до самої ідеї еволюції, особливо до дарвінівської теорії. Двоє з них, Ґ. Нельсон і Н. Платнік з Американського музею природознавства в Нью-Йорку, дійшли до того, що написали: «Дарвінізм… якщо коротко, є теорією, що була піддана перевірці й визнана хибною». Дуже хотілося б дізнатися, що то була за «перевірка», а ще більше — якою альтернативною теорією Нельсон із Платніком пояснили б явища, які пояснює дарвінізм, особливо адаптивну складність.

Це не означає, що всі трансформовані кладисти є переконаними креаціоністами. Особисто я вважаю, що вони схильні перебільшувати важливість таксономії в біології. Вони вирішили (можливо, не без підстав), що результати таксономії будуть кращими, якщо вони забудуть про еволюцію, а особливо якщо за жодних обставин не використовуватимуть поняття «предок» у таксономічних міркуваннях. У такий самий спосіб людина, що вивчає, скажімо, нервові клітини, могла б вирішити, що думки про еволюцію їй ні до чого. Фахівець із нервів погоджується, що нервові клітини є продуктами еволюції, але не мусить використовувати цей факт у своїх дослідженнях. Йому треба добре знати фізику та хімію, а от дарвінізм, на його думку, не має стосунку до його повсякденних досліджень нервових імпульсів. Це виправдана позиція. Але ж нерозважливо твердити, що, позаяк вам не треба використовувати конкретну теорію в повсякденній практиці конкретної галузі науки, ця теорія є хибною. Говорити так ви можете, лише якщо схильні надзвичайно перебільшувати важливість своєї галузі.

І навіть у такому випадку це нелогічно. Фізику, безумовно, не потрібен дарвінізм для його наукових занять. Він може вважати, що біологія є незначним предметом порівняно з фізикою. З чого, на його думку, випливатиме, що дарвінізм має незначну цінність для науки. Але він не може обґрунтовано зробити з цього висновок, що дарвінізм є хибним! По суті ж, саме це деякі лідери школи трансформованих кладистів, схоже, й зробили. Зверніть увагу: Нельсон і Платнік використали саме це слово — «хибний». Зайве говорити, що їхні слова були підхоплені чутливими мікрофонами, які я згадував у попередньому розділі, й набули широкого розголосу. Вони посіли почесне місце у фундаменталістській, креаціоністській літературі. Коли нещодавно один провідний трансформований кладист приїжджав із лекцією до мого університету, він зібрав більше слухачів, аніж будь-який інший лектор, спеціально запрошений того року! Неважко здогадатися чому.

Не може