Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

бути жодних сумнівів, що зауваження на кшталт «Дарвінізм… якщо коротко, є теорією, що була піддана перевірці й визнана хибною» з вуст визнаних біологів у штаті поважного загальнонаціонального музею стануть ласим шматочком для креаціоністів і всіх інших, хто активно зацікавлений у поширенні неправди. Тільки тому я взагалі потурбував своїх читачів темою трансформованого кладизму. Марк Рідлі в рецензії на книжку, в якій Нельсон і Платнік зробили це зауваження про хибність дарвінізму, висловився м’якіше: «Хто б міг подумати, що насправді вони мали на увазі лише те, що предкові види дуже непросто відобразити у кладистичній класифікації?» Ясна річ, визначити точну ідентичність предків нелегко, і є вагомі причини навіть не намагатися це зробити. Але робити заяви, які підштовхують інших до висновку, що жодних предків ніколи не було, означає безвідповідально грати словами та грішити проти істини.

А тепер я краще піду поратись у саду або займусь іще чимось.

Розділ 11. Приречені конкуренти

Той факт, що еволюція відбувається (як і те, що всі живі істоти є родичами), не ставить під сумнів жоден серйозний біолог. Однак деякі біологи все ж висловлюють сумніви щодо конкретної дарвінівської теорії про те, як саме відбувається еволюція. Часом це виливається в суперечки навколо тих чи інших слів. Наприклад, теорію переривчастої еволюції подекуди представляють як антидарвінівську. Тим не менше, як я стверджував у розділі 9, насправді вона є лише незначною варіацією дарвінізму й жодним чином не належить до конкурентних теорій. Але існують також інші теорії, які абсолютно точно не є версіями дарвінізму, — ті, що категорично виступають проти самого духу дарвінізму. Такі конкурентні теорії я й збираюся розглянути в цьому розділі. До них належать різноманітні версії того, що зветься ламаркізмом, а також інші погляди на кшталт нейтралізму, мутаціонізму та креаціонізму, що час від часу подаються як альтернативи дарвінівському відбору.

Очевидним способом обрати з усіх конкурентних теорій правильну є вивчення доказів. Різновиди теорії Ламарка, наприклад, традиційно відкидаються — причому справедливо, — бо на їхню користь не було знайдено жодних вагомих доказів (і аж ніяк не через брак енергійних зусиль, зважаючи на готовність фанатиків у деяких випадках підтасовувати факти). У цьому розділі я скористаюсь іншою тактикою, здебільшого тому, що дуже багато інших дослідників уже вивчили всі докази й дійшли висновку на користь дарвінізму. Замість того, щоб вивчати докази «за» і «проти» конкурентних теорій, я застосую більш кабінетний підхід. Я доведу, що дарвінізм — це єдина відома нам теорія, в принципі здатна пояснити певні аспекти життя. Якщо я маю рацію, це означає, що, навіть якби на користь теорії Дарвіна не було жодних фактичних доказів (а вони, звісно, є), ми все одно мали б повне право віддавати їй перевагу перед усіма конкурентами.

Один зі способів підкріпити цю думку — зробити деяке передбачення. Я передбачаю, що якщо колись в іншій частині Всесвіту буде відкрито якусь форму життя, то, хоч якою б неземною й химерно чужою вона здавалась у деталях, вона все ж виявиться схожою на земну в одному ключовому аспекті — еволюції шляхом якогось із різновидів дарвінівського природного відбору. На жаль, скоріш за все, ми не зможемо перевірити це передбачення за відведений нам час, але воно залишається способом підтвердження важливої істини про життя на нашій із вами планеті. Теорія Дарвіна в принципі здатна пояснити існування життя. Жодна інша теорія з тих, що будь-коли були запропоновані, на це не здатна. Я продемонструю це шляхом розгляду всіх відомих нині конкурентних теорій, причому розглядатиму не докази «за» чи «проти» них, а їхню принципову придатність для пояснення життя.

По-перше, слід зазначити, що мається на увазі під «поясненням» життя. Звісно, можна перелічити багато властивостей живих організмів, деякі з яких доволі легко пояснюються конкурентними теоріями. Як ми вже бачили, багато фактів щодо розповсюдження білкових молекул можуть бути наслідками не дарвінівського відбору, а нейтральних генетичних мутацій. Однак є одна властивість живих організмів, яку я хочу виділити як таку, що пояснюється лише дарвінівським відбором. Ця властивість, що є наскрізною темою книжки, яку ви тримаєте в руках, — адаптивна складність. Живі організми добре пристосовані виживати та розмножуватись в умовах навколишнього середовища, що їх оточує, причому надто численними і статистично неймовірними способами, аби можна було припустити, що вони виникли за рахунок одного-єдиного випадкового збігу. Слідом за Пейлі я скористаюся прикладом ока. Дві чи три добре «задуманих» властивості ока, може, й могли б виникнути внаслідок одного-єдиного щасливого випадку. Однак величезна кількість взаємозалежних частин, добре пристосованих для бачення й припасованих одна до одної, вимагає особливого пояснення, що виходить за межі простого випадку. Дарвінівське пояснення, звісно, теж включає в себе випадок — у формі мутації. Але цей випадок проходить фільтр накопичувального відбору — крок за кроком, упродовж багатьох поколінь. Попередні розділи вже показали, що ця теорія здатна надати задовільне пояснення адаптивної складності. У цьому ж розділі я збираюся довести, що всі інші відомі теорії цього зробити не здатні.

Передусім розгляньмо найвідомішого в історії конкурента дарвінізму — ламаркізм. Коли ця теорія була вперше запропонована на початку ХІХ століття, то не позиціонувалась як конкурентна дарвінізму, бо про дарвінізм тоді ще ніхто не думав. Шевальє де Ламарк випередив свій час. Він був одним із тих інтелектуалів ХVІІІ століття, що виступали на користь еволюції. У цьому він мав рацію і вже тільки за це заслуговує пошанування нарівні з дідом Чарльза Дарвіна Еразмом та іншими. Ламарк також запропонував найкращу теорію механізму еволюції, яка тільки могла з’явитися на той час, але немає жодних причин припускати, що, якби тоді вже була оприлюднена дарвінівська теорія цього механізму, він би її відкинув. Але її не було, і, на превелику шкоду для Ламарка (принаймні в англомовному світі), його ім’я стало асоціюватися з помилкою — його теорією механізму еволюції, а не з його слушною вірою в той факт, що еволюція відбувається. Це не книжка з історії, і я не намагатимусь із педантичною точністю розбирати те, що постулював сам Ламарк. Загалом же в його словах була частка містики — наприклад, він твердо вірив у просування вгору сходами життя, які багато людей уявляють собі навіть сьогодні, і говорив про прагнення тварин так, неначе вони в певному сенсі свідомо хочуть еволюціонувати. Я збираюся виділити з ламаркізму ті немістичні елементи, які хоча б на перший погляд, здається, мають шанси запропонувати реальну альтернативу дарвінізму. По суті, таких елементів — єдиних, що визнаються сучасними «неоламаркістами», — всього два: спадковість набутих характеристик і принцип використання й невикористання.

Принцип використання й невикористання стверджує, що ті частини організму, які використовуються, стають більшими. Ті ж, які не використовуються, поступово атрофуються й відмирають. Відомий факт: якщо тренувати якісь конкретні м’язи, вони ростуть, а якщо ні — всихають. Подивившись на тіло людини, можна сказати, які саме м’язи вона використовує, а які ні. Можна навіть приблизно вгадати її професію чи улюблений вид відпочинку. Ентузіасти бодібілдингу застосовують принцип використання й невикористання для «будівництва» своїх тіл практично так само, як скульптор у своїй роботі, надаючи їм тієї чи іншої неприродної форми, якої вимагає мода цієї специфічної субкультури. М’язи є не єдиними частинами тіла, що реагують на використання таким чином. Якщо ходити босоніж, ви матимете грубішу шкіру на підошвах. Фермера й банківського клерка легко розрізнити, просто поглянувши на руки одного й другого. У фермера