Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

   Єва якраз лежала на підлозі, згорнувшись клубочком, відчуваючи себе повністю знищеною, коли задзвонив телефон. Номер не визначався, але вона все одно підняла слухавку.

- Привіт, Єво. Не заважаю? Це Тіт, - по телефону його голос здавався іншим, і вона його ледве впізнала.

- Зовсім не заважаєш, - схлипнула дівчина.

- Що з настроєм? Нічого що я ось так дзвоню? Ти сама дала свій номер, коли поїхала, і мені захотілося дізнатися як твої справи, - життєрадісність Тіта, викликала у неї нову задушливу хвилю.

- Скажи мені пару слів, щоб мені захотілося жити, - давлячись сльозами, попросила вона. - Зараз я просто на межі ...

На пару секунд Тіт замовк і замислився, а потім проказав, спокійним серйозним голосом:

- Ще не знаю, що у тебе там сталося, але не дозволяй цьому зламати тебе, прийми виклик і доведи протилежне. ... Що саме ти робиш в даний момент, скажи? Ревеш?

- Так ... розчавлена ... у повній самоті ...

- Ми нікому не скажемо, я збережу це в таємниці, - посміхнувся у слухавку  Тіт. - У тебе вдома є стара моторошна скриня?

- Ні, звичайно, - перестала схлипувати Єва, уважно його слухаючи.

- Потрібно буде привезти тобі таку з Ірландії в якості подарунка. Хіба ти не знала, що така скриня просто необхідна? - його жартівливий тон, ніби повернув ключ у заводі, і Єва починала оживати з кожним його словом. - Значить, робиш так - береш аркуш паперу, завертаєш в нього свою біду-засмучення, і все що тобі про неї нагадує, бгаєш його і кладеш в ритуальну скриню, поки що використовуй просту коробку. Потім, всі ці грудки бід спалюються перед Різдвом під веселе гикання і дзвін келихів. Цей прийом працює на всі сто відсотків, це я тобі кажу - магістр мистецтвознавства. Мої студенти в університеті завжди конспектують мої байки, щось я не чую, щоб ти теж скрипіла пером . ... Гей, не додавай неприємностям і образам важливості, не грай в свої ворота. Важливе лише життя. А тепер розкажи мені, що у тебе сталося.

Єва плутано розповіла йому свою історію, Тіт слухав її не перебиваючи, після чого вимовив фразу, яка одразу змусила її підбадьоритися:

- Я тебе благаю - плакати повинна не ти, а він, збирати свої скупі сльози тремтячою чоловічий долонею. Покажи йому, що ти сильна, що тобі личить щастя, одягни його як свою найкращу сукню. Акули добивають поранених і слабких. Але ж ти не така? Ні?

- Ні! ... Спасибі тобі, Тіт і пробач, що виплакалась тобі в жилетку. Піду шукати аркуш паперу, - зітхнувши трохи з полегшенням, Єва посміхнулася, слухаючи, як далеко від неї, за океаном посміхається Тіт.

- Взагалі-то, це була моя парадна жилетка. Я чого дзвонив. Збираюся приїхати в Штати. Хочеш, можемо побачитися, прикуплю ще парочку жилетів.

- Ура!!! Друже, я буду рада тебе бачити. У Бостоні теж є на що подивитися, - Єві помітно полегшало, і світ начебто більше не розвалювався на шматки.

- Хіба? Ну ну. Тоді побачимося! Забивай холодильник їжею, поїсти я люблю!

Єва твердо вирішила, що більше з-за Адама Пірса вона не проллє жодної сльозинки. І коли Габріель Фолл, чию галерею вона рекламувала, надіслав їй запрошення на виставку - вона сміливо прийняла його, при тому знаючи, що там буде і Адам.

У цей день вона навіть зняла траур, який до цих пір носила по синові, і одягла строкату сукню, яка їй шалено личила, підкреслюючи її точену фігуру. Зробила зачіску, підмахнула тушшю вії, стала на підбори і вийшла з дому з гордо піднятою головою. З одного боку ця зустріч для неї значила дуже багато, а з іншого - їй ні за що не можна було розкрити цю значимість перед Адамом. Єва приїхала, коли галерея вже заповнилася гостями, які з розумним виглядом прогулювались перед виставленими картинами. Вона душевно розцілувалася в обидві щоки з Гарбріелем і його хлопцем Аміном, взяла келих шампанського, привіталася з парою трійкою знайомих, краєм ока помітивши постать Адама, і зупинившись навпроти однієї з картин, задумливо на неї дивлячись незрячим поглядом, тому що сама картина зараз цікавила її менше всього.

- Здрастуй, Єво, - їй здавалося, що в цей момент закон гравітації дав збій, тому що від звуку його голосу вона відчула невагомість, відсутність кисню і ... холод. А потім її кинуло в жар, і Єва злякалася, що почервоніє.

«Господи, нехай він не помітить!»

- Треба ж, ти підійшов привітатися, - посміхнулася вона, повертаючись до нього обличчям. - Привіт! - в це «привіт» їй вдалося вкласти і всю свою гордість, і ніжність, і навіть відтінок тієї пристрасті, яка колись виникала між ними. - Якщо ти тут - значить, на цій виставці точно є щось варте уваги. ... Як твої справи, Адаме? Раз вже мені випала така можливість побачити тебе особисто, - Єва намагалася триматися невимушено, запитавши про його справи, вона стала серйозною, тому що це її дійсно цікавило.

Вона дивилася на нього широко розкритими очами, а він вп'явся поглядом в неї, і між ними була не така вже й велика відстань. На її запитання він злегка смикнув плечем, відповівши питанням на питання:

- А у тебе?

На секунду відвівши погляд, Єва спробувала знову посміхнутися, але відчула, як зрадливо затремтіло її підборіддя. Стояти поруч з ним було болісно непросто. Замість того щоб вигукнути йому в обличчя своє обурення, вона сказала, спокійно дивлячись йому в очі: