Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Добре, тоді я за тобою в Батерфляй і заїду. Телефон тільки не вимикай.

Настя під присягою пообіцяла не вимикати та взагалі поводитися пристойно і належно. Взула улюблені кеди, футболку 'дівчина моряка', як тоді, зібрала волосся у високий хвіст, узяла рюкзак, вставила навушники у вуха, поїхала на метро.

Так, як робила кожен раз, прямуючи в Метелик на роботу.

***

На вході їй кивнув суворий охоронець, вона кивнула у відповідь, а потім привіталася вже вголос. Раніше робила це рідко, а тепер віталася з кожним. І прощалася теж.

Насамперед — з Євгеном.

— Отже, ти з Імагіним, так? — побачивши її на порозі кабінету, він навіть зі свого шкіряно-пафосного крісла підскочив, обійшов стіл, зупинився за кілька кроків, засунув руки в кишені. Перекотився на п’ятах, дивлячись спочатку на лаковані носики туфель, а потім уже на неї. Ображено. Хто б сумнівався? — Швидко він тобі… голову закрутив.

Якби не прийшла Настя лише заради того, щоби попрощатися з усіма, залишивши в пам’яті хороше, мовчки траснула б дверима після цих слів, і справа завершена. Але ж Євгену їй теж було за що дякувати — взяв же в метелики, ставився добре, нехай і з деякими зауваженнями, платив справно, не лютував.

— Це я йому швидко голову закрутила, Євгене. А він мене довго добивався.

Вона мала на увазі одне, він зрозумів інше. Пояснювати Настя не бачила сенсу. Навіщо? Вони, взагалі-то, ніколи не розуміли один одного.

— Ключ у загальній гримерці залишиш, ну й робоче майно не винось, — намагаючись зберігати все такий же ображений вигляд, Пір пересмикнув плечима, кидаючи ще один погляд побитої собаки на дівчину.

— Бувай, — а Настя тільки злегка усміхнулася. До Піра пішла спершу, по суті, тільки тому, що це й повинно було пройти швидко й без особливих емоцій. Тут вона імовірніше дотримувалася пристойності, ніж дійсно хотіла попрощатися.

Розвернувшись, Веселова відчинила двері.

— І ти це… — озирнулася, коли Пір знову заговорив. — У разі чого, згадай мене незлим тихим словом перед Імагіним, добре? Батерфляй же занепаде зовсім, якщо мене тут не буде, а тобі не складно.

Настя не відповіла.

Клопотатися перед Глібом за Піра вона не збиралася. Навіть пропрацювавши тут кілька місяців, зрозуміла, що Метелику довго ще доведеться летіти дуже низько, якщо за кермом залишиться він.

А от за кого могла б і попросити, так це за іншу людину.

***

Неймовірно довгі ноги були на місці. Знову, як колись, Настя увійшла в зал, застаючи там головного метелика. Вона була на сцені одна. Мабуть, раніше тренувалася, а тепер відпочивала, звісивши ті самі ноги вниз, розминаючи шию.

Аміна помітила Настю не відразу, а коли помітила, тільки брову підняла. Але дуже вже здивовано.

— Як це тебе, особистий метелику Імагіна, занесло в нашу діру? Невже манатки забрати прийшла?

— За тобою скучила.

Настя вишкірилася, але про людське око та без злості.

Аміна стала для неї… певною мірою зразком. Туся так до кінця й не зрозуміла таємничу танцівницю, так ніколи й не зрозуміє, тому що головний метелик цього не дозволить. Ні їй, ні комусь іншому. Але саме Аміна в чомусь стала її хрещеною матір’ю. Навчила, як потрібно ставитися до життя, коли настають складні часи, якось примудрялася запалити, коли Насті здавалося, у ній іскри більше немає, а головне — допомогла розплющити очі на Гліба.

— Домігся свого, так? — зіскочивши зі сцени, Аміна зробила крок у сторону Веселової. Вона такий же у відповідь. А потім знову і знову. Зупинилися вони ближче, ніж були коли-небудь.

— Домігся. Йому не подобалося…

— Так жодному нормальному чоловіку не подобалося б, Насте. А він нормальний. Й терпів же довго…

— Терпів.

Настя кивнула, а потім вони замовкли. Вона — дивлячись у підлогу, Аміна — на неї.

— Знаєш, — знову заговоривши, Туся підвела погляд на чорняву дівчину. — Я нормальну роботу знайшла. Буду діток навчати, як хотіла. Закінчу педагогічний, отримаю пару сертифікатів, свою школу відкрию. Може, і ти б…

Аміна фиркнула — не образилася, їй просто стало смішно.

— Не рівняй усіх до себе, метелику. Для тебе це не була нормальна робота, а для мене, — вона оглянула темні стіни поглядом, наповненим такою любов’ю, що навіть Настине серце здригнулося. — Це мій дім, Насте. Мій улюблений дім. Мені подобається тут працювати. І я не дам йому піти на дно.

А потім Аміна подивилася прямо Насті в очі й усміхнулася. Уперше без глузливості й чогось удаваного.

— Тож передай своєму кавалеру, що якщо надумає покінчити з цим, тобто з Метеликом, справу матиме зі мною. Я не дам. Нирку продам, але будівлю викуплю. А не вистачить моєї нирки, ще і Євгенову продам. А краще мозок, йому ж він ні до чого…

Настя хмикнула, Аміна теж, після чого вони дружно ненадовго замовкли.

— Ти найкращий метелик, Аміно.

— Я знаю.