Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Як би ми не чинили опір, але довелося з Андрієм відірватися одне від одного і вийти в люди. Йому потрібно було терміново їхати на роботу, а мені варто було поїхати додому — почати збирати речі та підготувати дитину до переїзду.

Даша в захваті від Андрія, вона постійно усміхається йому, охоче йде на руки й взагалі, весь її щасливий вигляд говорить лише про те, що кров — не водиця, і спорідненість зробила свою справу.

Не розумію, як таке може бути, адже вона вже добре все розуміє, але до Андрія донька ставиться справді якось по-особливому, немов між ними якась невидима нитка, яка їх пов'язує.

З одного боку, я відчуваю якусь радість, що дитина сприйняла, в принципі, нову людину позитивно, а з іншого — трохи сумно, що доведеться ділити її любов ще з кимось, навіть із її батьком.

Ось така я зациклена матуся, але, згадуючи, як довго я чекала і намагалася стати матір'ю, мене можна зрозуміти. Хоча у глибині душі я рада, що у нас буде повноцінна сім'я. Колись це було моєю мрією: подарувати Андрію дитину, разом виховувати її. Я розумію, що можна довго і нудно мусолити тему возз'єднання з колишнім чоловіком, але я вже не бачу все в чорному кольорі.

Я кохаю Андрія, кожна клітина моєї душі та тіла до нього тягнеться, і я не можу цього заперечувати.

Нам багато доведеться подолати, багато в чому розібратися, але впевнена: наші почуття взаємні й з пісні слів не викинеш.

Я вчинила необачно, що так відреагувала чотири роки тому на його зраду, нам варто було розібратися, мені варто було з'ясувати й зрозуміти, звідки пішло і куди рухалося. Але, на жаль, я тоді не була такою мудрою. Ревнощі засліпили й, окрім своєї образи та болю, я нічого не бачила.

Це все ще залишається жахливим вчинком, і таких чоловіків варто справді вигнати та забути, як звати, але, може, у цій ситуації все не так? Може, частина провини є  і на мені?

Сьогодні вночі я зрозуміла, що коли не зациклюєшся на сексі, як на ритуалі для зачаття нового життя, все стає набагато краще. Сьогодні були просто дві людини, які хотіли одна одну, насолоджувалися і брали те, чого були позбавлені певного часу.

У кожному дотику Андрія до мене я відчувала його кохання. Ну справді, не можу навіть слів підібрати правильних, але це було так, ніби ми стали тими молодими людьми, які тільки одружилися, до всіх військових дій у нашому шлюбі.

Мені варто навчитися довіряти та чути його. Згодна, без сімейної психотерапії тут не обійтися, щоразу, бачачи поруч з ним іншу жінку, впевнена, буду заливатись ревнощами, а це ні до чого доброго не приведе, тож працювати, напевно, є над чим.

Мої стосунки з Алексом здаються такими неприродними у порівнянні з Андрієм, якимось сурогатом, якого взагалі в природі не повинно було існувати, хоч як я не намагалася переконати себе, що, можливо, у майбутньому звикну — тепер точно не зможу. Але людина він хороша, принаймні завжди до мене добре ставився, навіть той факт, що він багато років до цього йшов, ще раз доводить, що Алекс намагався як міг.

Просто він не винен, що я закохалася в Андрія раніше і що я така однолюбка, нехай моє кохання і потріпало мені й нерви та серце.

Потрібно було наважитися на останню розмову з Алексом і назавжди поставити там крапку, не хочу його обманювати, не хочу вже щось думати, мені вистачило думок. Тепер треба чесно подивитися і зізнатися самій собі, що я кохаю Андрія. Ця причина не дозволить мені побудувати з кимось стосунки.

Ще один момент, який відучора не дає мені спокійно зітхнути — ситуація з Ритою, яка чомусь збрехала мені стосовно грошей Андрія. Не те щоб я була проти того, що вона допомогла собі та виплатила борги, але принаймні, як моя сестра, вона могла мені сказати.

Я завжди вважала Риту сестрою, хоча по суті ми не були рідними, але моя мама дуже любила її, і в нашій сім'ї ніколи не порушувалася тема, що Рита не рідна донька нікому з моїх батьків.

Так вийшло, що до знайомства з моєю мамою тато був одруженим. Наскільки я знаю, вони з дружиною не могли мати дітей та удочерили дівчинку, зовсім маленьку. Рита навіть не пам'ятає того часу, коли була сиротою.

Після розлучення тато забрав Риту в нову родину, і через рік у них з мамою народилася ще одна донька — я. Ми жили дружно, між нами різниця у віці чотири роки, але це ніколи не заважало нам бути разом.

Рита була моєю подругою, сестрою та близькою людиною. Навіть тоді, коли батько пішов із сім'ї, вона залишилася зі мною та мамою, і ніколи її ніхто не ображав. Мама була гарною і чуйною людиною, любила Риту як свою, та й не пам'ятаю, щоб сестра скаржилася, що вона не рідна, ми завжди були на рівних.

Я її любила, і тому мені настільки важко зрозуміти, що штовхнуло сестру на такий вчинок. Борги? Але вона могла сказати мені правду, я точно віддала б їй усе до копійки. Але вона так не зробила, в результаті вигадала для мене версію, а сама змінила квартиру і влаштувала Макса до хорошої  школи. Тут явно щось було. І це можна з'ясувати тільки після розмови з нею особисто.

Я відвезла Дашеньку до садка, а сама їду до сестри за відповідями. Мені навіть неважливо, що напередодні мого від'їзду Рита висловила своє бачення, що я морочу голову доброму Алексу і намагаюся зійтися з такою нікчемністю, як Андрій. Мені не подобалися її слова, і не подобалося, що вона так завзято висловила свою думку. Я ніколи не просила поради й вже тим паче не була готова до того, що почую від неї, який Андрій недороблений і невірний.