Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

З пробоїни одразу ж повалив густий стовп диму. «Судний день», що йшов ближче до правого берега, почав давати крен, тягнучи за собою димний хвіст. Незабаром він перетнув канал і врізався у лівий берег. Ван Мяо чітко бачив, як деформується обшивка гігантського носу корабля від удару об берег, розрізаючи пагорб, немов воду, розкидаючи грудки землі в усі боки. Водночас «Судний день» почав розпадатися на сорок із гаком листкових частин, кожна півметра завтовшки. Частини з вершини корабля рухалися швидше за нижні, тому корабель став пошарово зрушуватися, як колода карт у руках умілого гравця за столом для покеру. Сорок з лишом нарізаних металевих частин почали переміщатися відносно одна одної, видаючи пронизливий скрегіт, наче гігантські пальці дряпали по склу.

На той час, як нестерпний звук закінчився, «Судний день» розпластався на березі, немов купа тарілок, яку ніс офіціант, що спіткнувся; верхні тарілки, підкоряючись законам фізики, опинилися далі за нижні. Розрізані частини на вигляд були м'які, немов тканина, і швидко деформувалися у хитромудрі форми, які неможливо було уявити колись єдиним цілим, а тим паче величезним кораблем.

Безліч солдатів кинулися з довколишнього пагорба до берега. Ван Мяо був здивований, що стільки людей ховалося неподалік. Цілий рій гелікоптерів, надсадно ревучи двигунами, снував уздовж каналу; перетинав водну гладь, тепер вкриту райдужною нафтовою плямою; вертольоти зависали над уламками «Судного дня»; розбризкували вогнегасні піну і порошок. Незабаром пожежа, що зайнялася, була взята під контроль, і три вантажні гелікоптери почали спускати пошукові команди по тросах на залишки корабля.

Полковник Стентон уже пішов. Ван Мяо взяв його бінокль із відкладеного вбік капелюха. Угамувавши тремтіння в руках, він став розглядати «Судний день». До цього моменту, останки в основному були вкриті товстим шаром вогнегасної піни і порошку, але краї деяких зрізів залишалися видимими. Ван Мяо розгледів, що поверхня зрізів гладенька, немов дзеркало. У них добре було видно відображення вогненно-червоного заходу сонця. Також він помітив темно-червону пляму на дзеркальній поверхні одного зі зрізів. Він не був упевнений, чи була це кров.

* * *

Три дні потому.

СЛІДЧИЙ: Що вам відомо про трисоляріанську цивілізацію?

Є ВЕНЬЦЗЄ: Я знаю не так багато. Інформація, яку ми отримали, дуже мізерна. Крім Майка Еванса і вищих ієрархів адвентистів, які знайомі з усіма перехопленими повідомленнями, ніхто не має великих знань про трисоля-ріанську цивілізацію.

СЛІДЧИЙ: Тоді чому ви покладає на них такі надії? Чому вважаєте, що вони зможуть реформувати і поліпшити людське суспільство?

Є ВЕНЬЦЗЄ: Якщо вони освоїли технологію міжзоряних подорожей, їхня наука має бути на дуже високому рівні розвитку. А суспільство з таким передовим рівнем розвитку науки повинне також мати вищі норми моралі.

СЛІДЧИЙ: Ви вважаєте свій висновок логічним і науково обґрунтованим?

Є ВЕНЬЦЗЄ (мовчить).

СЛІДЧИЙ: Дозвольте мені взяти на себе сміливість висунути таку теорію: ваш батько поділяв позицію вашого діда, що тільки наука може врятувати Китай. І ви перебували під глибоким впливом авторитету вашого батька.

Є ВЕНЬЦЗЄ (тихо зітхаючи): Я не знаю.

СЛІДЧИЙ: Ми вже дістали всі повідомлення «Трисо-ляриса», перехоплені адвентистами.

Є ВЕНЬЦЗЄ: О... Де Еванс?

СЛІДЧИЙ: Він загинув під час операції із захоплення «Судного дня». Положення його тіла вказало нам на комп'ютер, на якому зберігалися повідомлення «Трисо-ляриса».

Є ВЕНЬЦЗЄ: І багато там було повідомлень?

СЛІДЧИЙ: Близько двадцяти восьми гігабайт.

Є ВЕНЬЦЗЄ: Це неможливо! Обмін даними між різними зоряними системами, що розміщені на величезних відстанях, відбувається дуже повільно.

СЛІДЧИЙ: Ми теж спочатку так думали. Але правда — за межами нашої уяви, за межами навіть найсміливіших, нестримних фантазій. Ознайомтеся із цим документом — попереднім розшифруванням захоплених даних, і ви зможете дізнатися про реалії трисоляріанської цивілізації й порівняти зі своїми гарними фантазіями.

三十二 Оператор

Інформація, отримана від трисоляріан, не містила описів їхньої біологічної структури. Позаяк люди не побачать на власні очі трисоляріан іще понад чотириста років, Є Веньцзє, читаючи повідомлення, змогла представити їхній зовнішній вигляд тільки як гуманоїдів. Вона заповнила пропущену інформацію між рядками своєю уявою.

* * *

Пост перехоплення №1379 перебував в експлуатації вже понад тисячу років. Існувало кілька тисяч подібних постів на «Трисолярисі», і створювалися вони з однією метою — виявлення можливих ознак розумного життя у Всесвіті.

Спочатку кожен пост перехоплення комплектувався кількома сотнями операторів, але в міру вдосконалення технологій, в штаті залишився лише один оператор. Бути оператором — незавидна доля. Незважаючи на ту обставину, що вони живуть на самих постах перехоплення, де підтримується стабільна температура, із системами життєзабезпечення, що гарантують їхнє виживання без дегідратації в епоху хаосу, їхній життєвий простір обмежувався вкрай невеликими приміщеннями. Та й радості епохи стабільності їм були доступні у значно меншому обсязі, ніж усім іншим.

Оператор поста перехоплення №1379 подивився через крихітне віконце на світ «Трисоляриса», що розкинувся зовні. За вікном була ніч епохи хаосу. Гігантський місяць ще не зійшов, і більшість людей залишалися в стані зневодненої сплячки. Навіть рослини інстинктивно зневоднилися й перетворилися на мляві пучки сухих волокон, що припали до землі. Під світлом зірок земля виглядала немов гігантський холодний лист металу.

Це був найбільш самотній час. У глибокій тиші ночі Всесвіт відкривався своїм слухачам, як величезне запустіння. Оператор поста №1379 найбільше не любив спостерігати хвилі, які повільно повзуть дисплеєм, — візуальний звіт про безглуздий шум, прийнятий постом із космосу. Він відчув, що ця крива, яка не має ані початку, ані кінця, є суттю Всесвіту: один кінець нескінченно йде в минуле, другий тягнеться в нескінченне майбутнє, а по середині — рандомні злети і падіння без життя, без мети. Піки й улоговини, немов сипучі бархани, а вся крива, немов одномірна пустеля, що витягнулася в лінію, безлюдна і непривітна. Ти можеш рухатися нею в будь-якому із напрямків, куди тобі заманеться, але тобі ніколи не сягнути її кінця.

Однак сьогодні, кинувши погляд на монітор, оператор помітив щось незвичайне. Навіть досвідченому операторові буває важко неозброєним оком побачити, чи несе сигнал якусь інформацію, але оператор занадто добре був знайомий із тим, як виглядає шум Всесвіту. І лінія, яка повзла зараз перед ним, безумовно, приховувала в собі ще щось. Тонка крива, яка піднімалася й опускалася, здавалося мала душу. Він був упевнений, що радіосигнал перед його очима змодельовано інтелектом!

Оператор кинувся до іншого терміналу і перевірив комп'ютерну оцінку розпізнаваності сигналу: «Червоний 10»!!! До цього моменту жоден із прийнятих постом перехоплення сигнал не