Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
XXIII
На рівнинах північного Техасу — Старий мисливець на бізонів — Стада в тисячі голів — Збирачі кісток — Ніч у прерії — Гості — Вуха апачів — Елрод в засідці — Убивство — Виносять мерця — Форт Ґриффін — Вулик — Шоу на сцені — Суддя — Убивство ведмедя — Суддя говорить про старі часи — Підготовка до танців — Суддя про війну, долю та вищість людини — Танцювальна зала — Повія — Нужник і на що там натрапили — Sie müssen schlafen aber Ich muss tanzen[265].
Наприкінці зими тисяча вісімсот сімдесят восьмого року він опинився на рівнинах північного Техасу. Вранці, коли піщаний берег був покритий шаром льоду, він перетнув основний потік Дабл-Маунтін-Форк річки Бразос і в’їхав у темний чагарниковий ліс із чорними покрученими мескитовими деревами. Тієї ночі він отаборився на узвишші, захищеному від вітру деревом, поваленим блискавкою. Тільки-но він розпалив багаття, як побачив у темній прерії ще одне полум’я. Як і його, воно хилилося на вітрі і, як і його, зігрівало самотнього чоловіка.
Там отаборився старий мисливець, який поділився з ним тютюном і розповів про бізонів і засідки, які він робив для полювання на них, про те, як залягав у западині на пагорбі, а довкола валялися вбиті тварини, і стадо починало юртуватися докупи, а ствол рушниці так нагрівався, що шматини для чищення шипіли в дулі, а бізонів були тисячі, десятки тисяч голів, і шкури розтягали над землею буквально на квадратні кілометри, і там працювали групи шкуродерів, змінюючи одна одну впродовж доби, а стрілянина, стрілянина тривала тижнями і місяцями, поки ствол з нарізного не ставав гладким, а приклáд не відвалювався від хвостовика, а їхні руки були жовто-сині до ліктів від забоїв, і шестиколісні фургони, їдучи прерією, скрипіли, запряжені двадцятьма чи двадцятьма двома волами, а сухосолених шкур було тонни і сотні тонн, м’ясо гнило на землі, а повітря гуло від мух, а ще там були стерв’ятники та круки, і ночі, коли оскаженілі вовки гарчали, годуючись мертвечиною, і потім у ній валялися, були жахливими.
Я бачив, як туди їздили студебекерівські фургони, запряжені шістьма чи вісьмома волами, які не везли нічого, крім свинцю. Просто чистий галеніт[266]. Тоннами. Тільки на землі між річкою Арканзас і Кончос лежало вісім мільйонів туш, бо саме стільки шкур доставили до залізниці. Два роки тому ми вийшли з Ґриффіна на останнє полювання. Прочесали весь край. Шість тижнів. Нарешті знайшли стадо із восьми тварин, убили їх, а тоді повернулися назад. Вони всі зникли. Усі, кого колись створив Бог, зникли, ніби їх ніколи і не було.
Вітер розвіяв безладні іскри. Навколо лежала тиха прерія. За межами вогнища було холодно, ніч стояла ясна, падали зірки. Старий мисливець натягнув на себе ковдру. Цікаво, чи існують інші світи, подібні до нашого, запитав він. Чи наш світ такий один?
* * *Він натрапив на збирачів кісток після трьох днів блукань краями, яких раніше не бачив. На сухій і ніби випаленій рівнині стояли чорні деформовані деревця, заселені воронами, і всюди виднілися зграї обідраних мішанців шакалів з вовками і потріскані, вибілені сонцем кістки зниклих стад. Він зліз з коня і повів його. Де-не-де серед реберних дуг лежали плескаті кружальця потемнілого свинцю, мов старі медальйони якогось мисливського ордена. Вдалині повільно йшли запряжені воли і глухо скрипіли навантажені фургони. У ці тачки збирачі й скидали кістки, розбиваючи ногами пропечену архітектуру і розрубуючи сокирами великі кістяки. На фургонах, якими прокладали шлях у блідій пилюці, стукотіли костомахи. Він дивився, як вони його проминають, люди обдерті й бруднющі, воли з натертими шиями та на позір оскаженілі. З ним ніхто не говорив. Удалині він побачив валку фургонів, що прямувала на північний схід, ущерть завантажених хитким тягарем кісток, а далі на півночі були інші групи збирачів, зайнятих своєю справою.
Він сів на коня і поїхав. Кістки складали у вали заввишки три метри і завдовжки кількадесят, у величезні конічні пагорби, увінчані міткою чи тавром їхніх власників. Він наздогнав одну гуркотливу тачку з хлопчиком, який сидів на найближчому до коліс волові і правував привіжкою і пугою. На горі черепів і тазових кісток сиділи ще двоє юнаків і скоса на нього позирали.
Вночі їхні вогнища поцяткували всю рівнину, і він сидів спиною до вітру, пив із армійської фляги й вечеряв жменею підсмажених зерен кукурудзи. Зусібіч у тій місцевості долинало виття і гавкіт виголоднілих вовків, а на півночі тиха блискавка застромила розбиту лютню на темному краю світу. У повітрі пахло дощем, але не дощило, в темряві його проминали скрипучі вози з кістками, наче потемнілі кораблі, і він відчував запах волів і чув їхнє дихання. Усюди кисло тхнуло кістками. Майже опівночі, коли він згорбився над вугіллям, його гукнули якісь люди.
Підходьте, сказав він.
Вони вийшли з темряви, похмурі сіромахи в шкурах. Всі зі старими армійськими рушницями, і лише один із гвинтівкою на бізонів, усі без курток, і лише в одного були чоботи зі необробленої шкіри, повністю здертої з ноги якоїсь тварини, на носаку туго перев’язані сухожиллям.
Добривечір, незнайомцю, крикнув старший хлопчик.
Він подивився на них. Четверо хлопчаків і один підліток, вони зупинилися й облаштувалися на межі світла і темряви.
Підходьте, повторив він.
Вони почовгали до нього. Троє присіли, а двоє так і лишилися стояти.
А де ж твоє приладдя? запитав один.
Він не по кістки.
А мо’ маш десь при собі тютюну пожувати, га?
Він похитав головою.
І віскі випити, вважай, теж нема.
Та нема в нього віскі.
А куди ти прямуєш, містере?
Ік Ґриффіну, нє?
Він оглянув їх.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті», після закриття браузера.