Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Закладаюся, до повій зібрався.

Та не їде він до повій.

Там повно повій, у Ґриффіні-то.

Чорт, та він, мабуть, там бував більше за тебе.

Ти був у Ґриффіні, містере?

Ще ні.

Повно повій. Повно, донесхочу.

Кажуть, що коли вітер правильно дме, то навіть за день дороги від них можна трипера піймати.

Вони всідаються на дереві перед цейво тамтим своїм домом, а ти лиш очі звів і бачиш їхні блумери[267]. Я на тамтому дереві з вечора їх аж вісімко нарахував. Всядуться ото, як єноти, курять свої цигарки та гукають тобі.

Так зробили, щоб то було саме гріховне місто в Техасі.

Там ще й живо вбивають, як не подивись.

Ножиком дряп — і все. Усяку мерзоту роблять, усього й не назвеш.

Він по черзі на всіх них подивився. Потім узяв гілку, поворушив нею в багатті й кинув у полум’я. Вам подобається мерзота? запитав він.

Ми такого не схвалюємо.

Любите віскі випити?

То він просто базікає. Він не з тих, що по віскі.

Чорт, та ж ти, оце, той, бачив, як він пив, ще і години не минуло.

Я ще бачив, як він те все назад виблював. Що то в тебе на шиї, містере?

Він витягнув з-за пазухи старий скапулярій і подивився на нього. Це вуха, відповів він.

Що кажеш?

Вуха.

Які вуха?

Він потягнув за мотузку і поглянув на вуха. Вони були абсолютно чорні, тверді, сухі та безформні.

Людські, відповів він. Людські вуха.

Та не може бути, вигукнув той, що із гвинтівкою.

Не називай його брехуном, Елроде, бо він може і стрельнути. А можна на них глянути, містере, якщо ти не проти?

Він стягнув скапулярій через голову й подав хлопцеві, який говорив. Вони збилися докупи й обмацували ті дивні сухі дармовиси.

Це ж чорнопиких, нє?

Урізав їм, чорнопиким, вуха, щоб взнати, якщо втечуть. Скільки тут, містере?

Не знаю. Раніше була десь сотня.

Вони у світлі вогню крутили в руках скапулярій. Боже, вуха чорнопиких.

Вони не з чорнопиких.

Не з чорнопиких?

Ні.

І чиї?

Індіянів.

Та хай йому чорт, коли так!

Елроде, я ж тобі вже казав.

А чого вони такі чорні, коли не з чорнопиких?

Вони такі зробилися. Чорніли-чорніли, а тепер більше не чорніють.

Звідки ти їх узяв?

Убив тих сучих синів. Так же, містере?

Ти був розвідником у прерії, нє?

Ці вуха я купив у Каліфорнії в одного солдата в салуні, він не мав, за що випити.

Він простяг руку і забрав у них скапулярій.

Дідько. Кажу тобі, він був розвідником у прерії і повбивав усіх тих сучих синів.

Той, кого звали Елрод, тицьнув підборіддям на трофеї і принюхався. Не розумію, нащо ти з ними носишся, сказав він. Я б такого мати не хотів.

Інші зніяковіло на нього поглянули.

Ти ж не знаєш, звідки ці вуха. Той старий дід, у якого ти їх купив, може, й сказав, що вони індіян, а вони ж, може, і не їхні.

Чоловік нічого не відповів.

Це можуть бути вуха канібалів чи яких інших чорнопиких із чужих країв. Подейкують, що в Новому Орлеані можна купити цілі такі голови. Моряки їх привозять, п’ять доларів штука, і хоч цілий день ті голови купуй.

Цить, Елроде.

Чоловік тримав намисто в руках. Вони не канібали, відповів він. Вони апачі. Я знав того, хто їх відрізав. Знав його, їхав з ним і бачив, як його повісили.

Елрод подивився на інших і вишкірився. Апачі, повторив він. Якби вони були з тих старих апачів, то вони і кавун вразили б, як думаєте?

Чоловік втомлено звів очі. Ти хочеш сказати, що я брешу, синку?

Я тобі не синок.

Скільки тобі років?

Оце вже не твоє діло.

Скільки тобі років?

Йому п’ятнадцять.

Заткни свою кляту пельку.

Елрод повернувся до чоловіка. Він за мене не казатиме, мовив він.

Він уже сказав. Мені було п’ятнадцять, коли в мене вперше стріляли.

А в мене ніколи не стріляли.

Але ж тобі ще не шістнадцять, тому стережися.

Хочеш мене застрелити?

Я хочу цього уникнути.

Ходімо, Елроде.

Ти ні в кого не стрілятимеш. Хіба кому в спину чи коли сплять.

Елроде, ми пішли.

Я одразу зрозумів, хто ти такий, тільки побачив.

Краще йди.

Сидить ото і розповідає, як у когось стрілятиме. Але нема нікого, в кого б уже стріляв.

Інші четверо стояли на межі світла від багаття. Наймолодший знову й знову позирав на темний притулок нічної прерії.

Іди, закликав чоловік. Вони на тебе чекають.

Елрод плюнув у вогонь і витер рота. На півночі прерією рухалися фургони, запряжені волами, блідими і мовчазними в зоряному сяйві, вони слабко скрипіли вдалині, а за ними рухався ліхтар із червоного скла, наче зіниця якоїсь чужоземної істоти. На цій землі було повно буйних дітей, яких осиротила Громадянська війна. Товариші Елрода рушили до хлопця, щоб його забрати, і, можливо, це Елрода підбадьорило, а може, він