Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Імператор. Твої слова повні мудрости. Всі розважливі люди визнають, що найрозумніше не бути сліпо відданим старим традиціям, а також не надто поквапливо й необережно сприймати нове, але треба добувати найкраще з одного й другого.

Капітан. Що скажеш, Лавініє? Чи будеш ти теж розважлива?

Лавінія (стоячи на сходах). Ні, я буду боротися за того бога, якого ще нема.

Капітан. Чи можу я приходити й сперечатися з тобою іноді?

Лавінія. Так, прекрасний капітане, можеш. (Він цілує її руку).

Імператор. А тепер, друзі мої, хоч ви бачите, що я не боюся цього лева, але щоб зносити його присутність, треба дуже напружувати нерви, бо ніхто із нас не може бути певний того, що він зробить наступної хвилини.

Доглядач звіринця. Цезарю, віддай нам за раба до нашого звіринця цього грецького чарівника. Він знає, як поводитися зі звірима.

Андрокл (у відчаї). Але не тоді, як вони в клітках. Їх не треба тримати в клітках, треба всіх їх випустити на волю.

Імператор. Я віддаю цього чародія за раба першому, хто доторкнеться до нього.

Доглядачі й ґладіатори кидаються до Андрокла. Лев підводиться й цим примушує їх відсахнутися.

Імператор. Ти бачиш, які ми, римляни, великодушні, Андрокле? Ми відпускаємо тебе з миром.

Андрокл. Дякую твоїй милості! Дякую вам усім, панове! Ходімо, Томі! Поки ми разом, тобі не загрожує клітка, а мені рабство. (Він іде разом із левом, і всі розступаються, щоб дати йому якнайбільше місця).

У цій п’єсі я не змалював переслідування перших християн у Римі, як конфлікт між неправдивим та істинним віровченням, а показав, що всі такі переслідування насправді є спробою приборкати пропаганду, яка загрожує тому законові й ладові, що існує, і що його організували й підтримують в ім’я релігії й справедливости політичні діячі цілком опортуністичного ухилу. Є люди, що їм внутрішній промінь показує світ кращий, заснований на прагненні духу до благороднішого й повнішого життя не тільки для них самих, але й для всіх людей узагалі. Природно, що таких людей бояться, а тому й ненавидять завзяті власники, консерватори, що завжди мають проти них два певні засоби боротьби. Перший — це переслідування, що його здійснюють, провокуючи та організуючи й збуджуючи стадне почуття, що примушує людей ненавидіти всі збочення від традицій; тому вони, жорстоко караючи й вживаючи лютих наклепів, приневолюють неабияких людей поводитися й вірувати так само, як інші. Другий полягає в тому, щоб утягнути цю людську отару в війну, і це негайно й неодмінно примушує її забути про все, навіть про найзаповітніші привілеї та особисті інтереси, що їх завойовано з такими труднощами під необорним напливом войовничих почувань і чуття страху, що все поглинає.

Нема підстав думати, що римські переслідування були обґрунтовані чимось іншим. Ставлення римського імператора та його прибічників до поглядів, що суперечать традиціям, має багато спільного зі ставленням англійського міністра внутрішніх справ до представників нижчих класів, коли якийнебудь благочестивий полісмен звинувачує їх у «прояві поганого смаку», що ім’я йому блюзнірство, бо «поганий смак» є образа для «доброго смаку», який у такому разі визначає лицемірство. Міністр внутрішніх справ і судді, що провадять справу, звичайно є далеко більші скептики й блюзніри, аніж ті бідняки, що їх вони переслідують, і гнів, що вони виявляють, коли хто-небудь одверто висловлює їхні ж погляди, викликає обурення з боку тих, кому відомий прихований залаштунковий бік і хто має справжнє релігійне почуття; але це трапляється тому, що пануючі класи цілком ухвалюють такі переслідування, якщо закон проти блюзнірства до них не застосовують, бо це дає їм можливість виправдовувати свої власні привілеї арґументами панівної релігії.

Тому ті мученики, що я їх змалював, це мученики всіх часів, а переслідувачі — це також переслідувачі всіх часів. Мій імператор, що для нього життя звичайних людей не має жодної ціни, що однаково безжурно бавиться, вбиваючи їх або даруючи їм життя, є той вид страховища, що на нього легко перетворити першу-ліпшу абияку людину, зробивши з неї ідола. Такі ідоли й зараз так імпонують нам, що один із видатних пасторів вільної церкви в Лондоні засудив мою п’єсу на тій підставі, що мій переслідувач-імператор — чудова людина, а християни, що їх він переслідує, смішні. З цього я роблю висновок, що кафедра проповідника може так само розбестити людську душу, як імператорський трон. Всі ті християни, що я їх тут вивів, як читач може помітити, перейняті ентузіазмом, який вони вважають за одну й ту ж релігію тільки тому, що він спонукає їх до загального протесту проти панівної релігії й тим засуджує їх до спільної долі.

Андрокл, що його погляди всіх дивують, людяний натураліст. Лавінія — розумна, смілива, вільнодумна жінка, обурює послідовника апостола Павла Феровія, що є трохи тупий і позбавлений сумління. Спінта, цього низького розпусника, показано, як типового християнина цієї епохи, коли вірити свідченню св. Авґустина, який, очевидячки, прийшов до висновку в певній стадії свого розвитку, що більшість християн були люди невисокої моралі. Немає сумніву в тому, що до певної міри він мав рацію. Я часто вказував на те, що революційні рухи притягають до себе як тих, хто надто хороший для того ладу, що існує, так і тих, хто не досить для нього хороший.

Але що найбільше вражає в цій п’єсі тепер — це та страшна злободенність, якої надала їй війна. Був мирний час, коли я вказував устами Феровія шлях, що ним повинна піти чесна людина, якщо вона виявить, що, почувши звук труби, не може слідувати за Ісусом. Багато років перед цим в «Учневі Диявола» я торкнувся тієї ж теми, але ще ясніше змалював священнослужителя, що назавжди скидає із себе чорну рясу, виявивши серед гуркоту бою, що він природжений вояка. Багато дехто з нашого духівництва останнім часом опинився в стані Феровія й Антоні Андерсена. Вони виявили, що ненавидять не тільки своїх ворогів, але й всіх тих, хто не поділяє їхньої ненависти, й що вони прагнуть битися й примушувати битися інших. Вони перетворили свої храми на вербувальні пункти, а ризниці — на майстерні військової амуніції. Але їм ніколи не спадало на думку скинути свій чорний одяг і