BooksUkraine.com » Сучасна проза » Тріумфальна арка 📚 - Українською

Читати книгу - "Тріумфальна арка"

160
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Тріумфальна арка" автора Еріх Марія Ремарк. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 127
Перейти на сторінку:
намагалися врятувати свої перуки й збилися під тентом, немов зграйка наляканих строкатих курей. Вода лилася на перуки, стікала на коміри й декольте, змиваючи пудру та рум’яна. Спалахнула блискавка, парк осяяло білим, примарним світлом, потім важко загуркотів грім.

Кет Гегстрем непорушно стояла під тентом, притулившись до Равіка.

— Такого ще ніколи не траплялося, — розгублено мовила вона. — Я часто бувала на цих бенкетах. І ще ніколи не йшов дощ. Жодного року.

— Якраз нагода красти смарагди.

— Справді. Боже, як не пощастило…

У парку сновигали служники з парасолями і в дощовиках. Шовкові черевики з пряжками, що виглядали з-під сучасних плащів, справляли кумедне враження. Служники привели на терасу останніх заблуканих, змоклих до рубця двірських дам і пішли шукати загублені пелерини та інші речі. Один із них приніс пару вишуканих золотих черевичків, обережно тримаючи їх у своїй великій руці. Дощ лив на порожні столики, тарабанив по напнутому тенті, ніби саме небо невідомо чому вистукувало в барабан кришталевими паличками вранішню зорю.

— Ходімо всередину, — сказала Кет.

Місця в будинку було замало для стількох гостей. Мабуть, ніхто не враховував, що погода може зіпсуватися. В кімнатах ще стояла важка задуха літнього дня, а тіснява і штовханина тільки збільшили її. Широкі сукні дам геть пом’ялися. Тріщали шовкові шлейфи — на них раз по раз хтось наступав. Майже не можна було поворухнутися.

Равік із Кет стояли біля дверей. Поряд відсапувалася в мокрій, злиплій перуці якась титулована «маркіза Монтеспан». На її пористій шиї мерехтів разок діамантів, кожен у формі груші. Тепер вона була як змокла перекупка на карнавалі. Біля неї кашляв лисий чоловік без підборіддя. Равік упізнав його. То був Бланше, службовець міністерства закордонних справ, перебраний у костюм Кольбера. Поряд стояли дві вродливі, стрункі фрейліни, у профіль схожі на собак-гончаків. Гладкий і галасливий єврейський барон у капелюсі, оздобленому самоцвітами, хтиво гладив їхні плечі. Кілька південноамериканців, перебраних на пажів, пильно, вражено спостерігали за ним. Між ними стояла обвішана рубінами графиня Беллен у костюмі мадемуазель Лавальєр, з обличчям грішного ангела. Равік пам’ятав її: рік тому він вирізав їй яєчники. Діагноз поставив Дюран. Взагалі тут було багато Дюранових пацієнтів. За кілька кроків далі він упізнав молоду, дуже багату баронесу Ремплар, одружену з якимось англійцем. Равік вирізав їй матку за хибним діагнозом Дюрана. Той узяв за операцію п'ятдесят тисяч франків. Равікові сказала про це під секретом Дюранова секретарка. Равік отримав двісті франків, а баронеса втратила десять років життя і можливість мати дітей.

Запах дощу, застояне, гаряче повітря, змішане з запахом парфумів, поту й мокрого волосся. Обличчя, з яких дощ позмивав грим, здавалися під перуками якимись оголенішими, ніж звичайно, без маскарадних костюмів. Равік озирнувся навколо. Тут було багато краси, духовності і скептичної мудрості. Та Равікове око навчилося помічати найменші ознаки хвороби, і його не міг ввести в оману навіть найбездоганніший зовнішній вигляд. Він знав, що певні кола суспільства в кожному сторіччі, велике воно чи нічим не помітне, не міняють своїх звичок і своїх поглядів, але знав також, що таке хвороба й розпад, і знав їхні симптоми: мляве статеве життя, поблажливість до своїх вад, спорт, що не дає здоров’я, духовність без морального гальма, дотепність задля дотепності, втомлена кров, яку марнують на іронію, на любовні пригоди, дріб’язкову жадібність, на вишуканий фаталізм і нудне існування без будь-якої мети. З цього боку людству нема чого сподіватися порятунку. То з якого ж?

Равік глянув на Кет.

— Ви тут нічого не вип’єте, — мовила вона. — Служники сюди не протовпляться.

— Не велике горе.

Поволі їх випхали до другої кімнати. Незабаром туди внесли столи з шампанським і швидко розставили їх попід стіною.

Десь світилося кілька світильників. Час від часу їхнє лагідне світло пронизували спалахи блискавки надворі, і обличчя людей на мить ставали примарно-бліді й ніби мертві. Потім гуркотів грім, його владний, грізний голос глушив усі інші, тоді знов поверталося лагідне світло, а з ним життя й задуха.

Равік показав на столи з шампанським.

— Принести вам щось звідти?

— Не треба. Надто парко. — Кет глянула на нього. — От я й повеселилася.

— Може, дощ скоро перестане.

— Ні, не перестане. А якби й перестав, то однаково свято зіпсоване. Знаєте що? їдьмо звідси.

— Добре. Я хотів вам запропонувати те саме. Тут наче напередодні Французької революції. Так і чекаєш, що зараз ускочать санкюлоти.

Їм довелося довго пробиратися до виходу. Сукня Кет мала такий вигляд, ніби вона кілька годин спала в ній. Надворі дощ лив як з відра. Обриси будинків навпроти розпливалися, наче вони дивилися на них крізь залиту водою вітрину квіткової крамниці.

Під’їхала машина.

— Куди ми поїдемо? Назад до готелю? — спитав Равік.

— До готелю ще рано. Але в такому вбранні ми не можемо більше нікуди піти. Давайте просто поїздимо по місту.

— Давайте.

Машина поволі їхала вечірнім Парижем. Дощ тарабанив по ній зверху й забивав майже всі інші звуки. Із срібного плину з’явилася сіра Тріумфальна арка і зникла знов. Вони проїхали повз освітлені вітрини крамниць на Єлісейських полях. З Рон-Пуена війнуло пахощами кущів і квіток — барвиста хвиля серед одноманітної сірості. Широка, як море, населена тритонами й морськими страхіттями, мріла в сутінках площа Згоди. Немов відблиск Венеції, пропливла вулиця Ріволі з освітленими аркадами, тоді виринув Лувр, сірий і вічний, з нескінченним подвір’ям і яскравими вікнами. Далі пішли набережні, обриси мостів, хисткі й нереальні над тихою водою. Баржі, буксир із тьмяним ліхтарем — світло його було тепле і втішливе, ніби в ньому знайшли притулок утікачі з тисячі країн. Сена. Гомінкі бульвари з омнібусами, людьми й крамницями. Залізні грати Люксембурзького палацу, а за ним парк, наче вірш Рільке. Кладовище Монпарнас, мовчазне, занедбане. Вузькі старі вулиці, тісно зсунуті одна до одної, будинки, тихі майдани, що зненацька відкриваються за ними, дерева, перехняблені фасади, церкви, викришені часом пам’ятники, ліхтарі, що мигтять крізь дощ, пісуари, що стирчать із землі, наче маленькі фортеці, завулки з невеличкими готелями, де наймають кімнати на годину, і між ними вулички минулого з усміхненими фасадами будинків: чисте рококо й барокко, потемнілі брами, як у романах Пруста…

Кет сиділа в кутку й мовчала. Равік курив. Він бачив, як жевріє на кінці сигарета, але не відчував диму, ніби в темній машині сигарета втратила свою матеріальність. Поволі все почало здаватися йому нереальним — ця їзда, ця тиха машина на дощі, вулиці, що пропливали повз вікна, притихла жінка в кутку, відблиски ліхтарів на її старовинній сукні, руки, вже позначені смертю, що

1 ... 95 96 97 ... 127
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тріумфальна арка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тріумфальна арка"