BooksUkraine.com » Різне » Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний"

166
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" автора Панас Мирний. Жанр книги: Різне. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 123
Перейти на сторінку:

— Та годі тобі, Галю, об цьому й думати! Як можна таку зозулечку лаяти або бити? Ти, як те сонечко, закрасиш мою смутну хату, розвеселиш матір...

— Ба! У тебе й мати є? А я й забула...

Брови у Галі на хвилину здвинулись, буцім від

тяжкої думки. Одначе швидко та думка промелькнула: Галя знову веселенько зацокотала.

— А твоя мати — стара?

— Ні, не дуже. Лихо тільки її зостаріло та нужда молодого віку...

— А я. Чіпко, не знаю, що то таке лихо та нужда... Росла я в доволі, не знаю того нічого. Хіба, може, ще моє від мене не втече, наздожене мене... Ні, я не хочу!.. Чув, Чіпко? Не хочу я ні нужди, ні лиха... Хай йому цур, хай йому пек!.. Не хочу!.. От, тільки що: чи твоя мати сердита? чи не буде вона мене лаяти?..

—Ні, Галю... Ніколи сього не буде, щоб хто сказав тобі й слово накриво, — не тільки налаяв... та ти така, що мати моя, як побачить тебе, то більше вподоба, ніж мене.

— Яка ж я? — прядучи веселими очима, допитувалась вона,

— Така... — жартував Чіпка.

— Яка — така?

Чіпка кинувся її обнімати...

— Гляди ж мені! гляди! Тільки одуриш... — і сварилася на його своїм маленьким білим пальчиком.

Довго ще вони любувалися та милувалися. Потім — обідали.

По обіді радились, як сказати батькам. Та вже надвечір Чіпка пішов додому.

Мати стріла його надворі з серцем.

— Де ти ходиш? де ти бродиш цілий день? На кого ти покинув ту худобу дома? на мене, стару?.. Господи, твоя воля!.. то бувало хоч удень дома; а тепер — понудиться до обіду, а там і скрився плечима й очима... Навіщо ж ти накохав того скоту, коли не хочеш сам глядіти?..

— Не візьме його, мамо, біс! — весело одмовляв Чіпка.

—Та й тебе б не взяв, коли б навідався хоч у полудень... Коли скотини не шкода, то хоч би матір пошкодував, що в таку негоду гибіє надворі...

— Підождіть, мамо: ось як візьму собі жінку, — заживете тоді, як у бога за дверима.

—Тоді-то те й буде! — страчуючи гнів, журливо вимовляє Мотря, увіходячи в хату. За нею й Чіпка увійшов.

"Що це він мені все плеще: жінку та й жінку? І вчора — жінку, і сьогодні — жінку... може, й справді надумався..." І хочеться їй випитати його. Через це вона, осівшись у хаті, знову заводить розмову.

— Невістку, кажеш, візьмеш, сину... тоді заживу, як у бога за дверима? Так воно, мабуть, і буде! Може, невістку візьмеш таку, що свекрусі й сорочки .не випере...

— Та, може, сама таки й не буде прати, — одмовляє Чіпка.

— А хто ж? — аж з ляком спитала Мотря.

— Наймичка.

— Яку ж ти там грапиню задумав брати, що ще й наймички до неї треба?

— Грапиню, мамо, — усміхаючись, каже Чіпка.

— Не високо лишень несися, сину, а то як прийдеться падати...

— Нічого, мамо, високо нестися: я візьму жінку, яку мені треба.

— Та що це ти — смієшся з матері, чи що? Чи справді знайшов собі пару?..

— Знайшов.

— Кого ж ти вподобав? Чи не Мотрю, бува, Шрам-ченкову?.. То — багачка, то гордовита, сину. Не раю я тобі її брати... Та своїм багатством щодня тобі очі вибиватиме...

— Ні, мамо, не Мотрю, а Галю.

— Яку Галю?

— Знаєте, мамо, москаля Гудзя?

— Того, що на хуторі?

— Того самого.

— То що?

— Дочку його, мамо...

Мотря задумалась. Смуток заслав її погляд.

— Не знаю я, моя дитино, тієї дівчини... Хто його зна, що воно за люди, ті москалі... Знаю тільки, що замолоду він те тільки й робив, що пив та гуляв, та волочився. А як оддав батько в москалі, то про його й слух запав... Вернувся жонатим і багатим... Жінка його, либонь, не з наших: здалека відкільсь він вивіз її. Чи не така, бува, й дочка?

— Ні, мамо, дочка й трохи не схожа на матір...

— О-ох сину, сину! Хто його знає... У чужу душу, кажуть, не влізеш, — що там в ній заводиться. Може, вона з виду й добра здається, то ще поки дівкою... Кожна дівка, поки не вийшла заміж, то й добра; а як зв'язала руки, то зараз і почне витребенькувати... І те не так, і друге не по ній!.. А ще ж як багачка!.. Про мене, коли б ти, сину, оженився й на Олені Педьківні... Дівка тиха, робоча... Знаю добре, що була б тобі жінка, а мені невістка... А коли вже й Гудзівну сподобав, то щасти боже!.. Звісно — не мені з нею жити, а тобі, моя дитино, вік вікувати... Мій уже вік недовгий; швидко вмру, все покину... Тобі жити з нею, а не мені... Тільки воно й на тім світі легше було б лежати, коли б я знала. Що ти будеш щасливий, мій сину! А то, як у вас тут буде щодня гризня та сварка, то яково там і мені лежатиметься? І мої кістки струснуться під землею...

— Ні, мамо, Галя буде жінка якраз по мені. Я вже її давно знаю...

— Коли по тобі, то хай тебе, сину, господь на все добре благословляє! Я не забороняю. Не жалкуй тільки, дитино моя, на матір, як — не приведи, господи! — прийдеться вік калатати... Знаєш багачок? Вони всі здатні на докори... А немає, сину, тяжчої докори, як докора багачки про твої злидні... Злидні — та чесно нажиті! А то — навезе від батька-матері дрантя та ганчір'я всякого, та й не руш ти його... Вона тобі щодня буде вичитувати та висукувати: то те пропало, то те згайнували... Нема гірше, сину, як докора багачки!.. Через. те я й не —раяла б тобі багачки брати. Бери ти, сину, рівню собі, то й усе буде в нас рівно: ні вона тобі не вибиватиме очей твоїми злиднями, ні ти їй не докорятимеш нічим, — бачив, на що брав! Та як я.вже дрожила на світі та побачила людей, то скажу тобі, що з убогих і хазяйки кращі бувають... Нужда та злидні навчають і свого берегти і чужого глядіти. А коли воно виросте у розкошах та при наймичках, то йому все ні по чому: так усе й гайнуватиме!

— Не така, мамо, Галя. Нічого вам турбуватися. Хоч вона й багачка, а все сама коло всього... Всьому звав лад дати. А що вона має лишнє там, то то ще краще. Буде об віщо на перший раз руки зачепити ста й повести гаразденько хазяйство... Навіщо ж мені рдано голову й руки?.. Не клопочіться, мамо: все гаразд буде! А коли б ви знали її або хоч бачили, — зараз би —так уподобали, що сказали б: не бери, сину, другої жінки, —бери Галю Гудзівну!

1 ... 95 96 97 ... 123
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний» жанру - Різне:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний"