Читати книгу - "Королівство шахраїв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він вискочив у відчинені двері, потім повернувся назад тим самим маршрутом. Біля білого лакованого піаніно в кутку сидів Вілан, апатично бренькаючи одну-єдину ноту.
— Мені подобається, — озвався Джаспер. — Чудовий ритм — під нього можна танцювати.
Вілан підвів очі, і Джаспер неквапливо увійшов до кімнати, невгамовно розмахуючи руками. Він покружляв периметром, розглядаючи всю обстановку: багряні шовкові шпалери, помережані срібними рибками, срібні підсвічники, шафку, повну видутих зі скла корабликів.
— Святі, ну тут і огидно!
Вілан здвигнув плечима й зіграв наступну ноту. Джаспер обіперся на піаніно.
— Хочеш вийти на вулицю?
Хлопчик перевів на нього допитливий погляд. Кивнув.
Джаспер трохи виструнчився.
— Справді?
Вілан не відводив погляду. Здавалося, атмосфера в кімнаті змінилася, наче раптово стала легкозаймистою.
Молодший Ван Ек підвівся зі стільчика біля піаніно. Він ступив крок до Джаспера. Його очі були чистого сяйного золотого кольору, наче сонце, що світило крізь мед. Стрілець скучив за синявою, за довгими віями й кучерявою копицею. Але якщо вже крамарик мусив загортатися в іншу упаковку, Джаспер міг зізнатися, що ця йому неабияк подобається. Та й хіба це справді мало значення, коли Вілан дивився на нього ось так: голова схилена набік, на устах грає легенька усмішка? Він здавався мало не... зухвалим. Що змінилося? Може, він боявся, що Джаспер не вибереться із сутички на Чорному Серпанку? Чи просто щасливий, що живий? Джаспер не був певен, що до цього є діло. Йому хотілося відтягтися, і це була гарна можливість.
Віланова усмішка ширшала. Одна брова вигнулася. Якщо це не було запрошенням...
— Гаразд, дідько, — пробурмотів Джаспер. Він підійшов ближче і взяв Віланове обличчя у свої долоні. Рухався повільно, неквапливо, перетворюючи поцілунок на спокійне найлегше торкання до вуст, даючи Віланові можливість відсахнутися, якщо він захоче. Але він до цього не вдався. Лише підсунувся ближче.
Джаспер відчував своїм тілом Віланове тепло. Стрільцева рука ковзнула на Віланову потилицю, відхиляючи його голову назад, благаючи більшого.
Джаспер відчував жагу. Він хотів поцілувати хлопця відтоді, коли вперше побачив, як він розмішує фарби в тій страшній діжці, — руді кучері, вологі від спеки, шкіра, така ніжна, що, здавалося, вкриється синцями, якщо ти занадто сильно дихатимеш на неї. Вілан мав такий вигляд, наче потрапив не до тієї історії, наче принц, що обернувся на жебрака. Відтоді Джаспер застряг десь між бажанням змусити маленького розпещеного крамарика зашарітися і спокусою затиснути його за допомогою флірту в глухий кут і подивитися, що може статися. Утім, за години, проведені в Льодовому Дворі, його цікавість змінилася. Стрілець відчував, як смикається всередині щось більше, щось, народжене несподіваною Вілановою хоробрістю і його звичкою шляхетно дивитися на життя широко розплющеними очима. Це змушувало Джаспера почуватися повітряним змієм на шворці, що злітає вгору і зривається донизу, і це йому подобалося.
То куди тепер поділося це відчуття? Хлопець сповнився розчаруванням.
«Невже річ у мені? — подумав Джаспер. — Невже я втратив навички?» Він притиснувся щільніше, дозволяючи поцілунку заглибитися, шукаючи те невгамовне відчуття злету й падіння, притискаючи Вілана до піаніно. Стрілець почув, як дзенькнули клавіші — тиха, неприємна музика. «Дуже доречно, — подумав хлопець. А потім: — Якщо я зараз у змозі думати про метафори, щось точно пішло не так».
Він відхилився назад і забрав руки, почуваючись невимовно незграбним. Що кажуть після жахливого поцілунку? У нього ніколи не було причин замислитися.
Саме тієї миті Джаспер побачив біля дверей Кувея з роззявленим ротом і витріщеними приголомшеними очима.
— Що? — запитав стрілець. — Шуанці не цілуються до полудня?
— Якби ж я знав, — кисло озвався Кувей.
Не Кувей.
— Ох, Святі, — застогнав Джаспер. Біля дверей стояв не Кувей. То був Вілан Ван Ек, експерт із підривних робіт, що подає великі надії, і норовливе багате дитя. А це означає, що він щойно поцілував...
Справжній Кувей витискав із піаніно ту саму мляву ноту й безсоромно вишкірявся Джасперові, кидаючи погляди крізь густі чорні вії.
Стрілець знову повернувся до дверей.
— Вілане... — почав він.
— Каз хоче, щоби ми зібралися у вітальні.
— Я...
Але Вілан уже пішов геть. Джаспер утупився поглядом у порожні двері. Як він міг так помилитися? Вілан був вищий за Кувея і мав вужче обличчя. Якби стрілець не був таким роздратованим і знервованим після бійки з Казом і суперечки з батьком, він би ніколи їх не переплутав. А тепер він усе зруйнував.
Джаспер звинувачувально тицьнув у Кувея пальцем.
— Тобі слід було хоч щось сказати!
Кувей здвигнув плечима.
— Ти був дуже хоробрим на Чорному Серпанку. А що незабаром ми всі помремо...
— Чорт забирай, — вилаявся Джаспер і кинувся до дверей.
— Ти дуже вправно цілуєшся, — крикнув йому навздогін Кувей.
Джаспер обернувся.
— Наскільки добре ти насправді розмовляєш керчинською?
— На пристойному рівні.
— Гаразд, тоді я сподіваюся, ти точно зрозумієш, що я маю на увазі, коли кажу, що ти однозначно створюєш більше проблем, ніж того вартий.
Кувей розквітнув променистою усмішкою і здавався неабияк задоволеним собою.
— Схоже, Каз гадає, що тепер я коштую цілу купу грошей.
Джаспер закотив очі до неба.
— Ти чудово вписався в нашу компанію.
25. Матаяс
они знову зібралися у вітальні номера люкс. На Нінине прохання Кольм замовив іще стіс вафель і мисочку полуниці з вершками. Більшу частину протилежної стіни забирало дзеркало, і Матаяс не міг змусити себе не зазирати в нього. Хлопцеві здавалося, наче він підглядає за якоюсь іншою реальністю.Джаспер зняв черевики й сидів на килимі, притиснувши коліна до грудей і кидаючи злодійкуваті погляди на Вілана, який улаштувався на канапі та, схоже, навмисно не помічав стрільця. Інеж умостилася на підвіконні; її рівновага була такою досконалою, що дівчина здавалася невагомою, пташкою, готовою до польоту. Кувей утиснувся до вигину невеличкої канапки, поклавши поруч із собою розгорнутий записник, а Каз сидів на багряному стільці з високою спинкою, простягнувши хвору ногу на низькому столику і притуливши до стегна ціпок. Він уже якимось чином попіклувався про рукав своєї сорочки.
Ніна скрутилася на канапі поруч із Матаясом, поклавши голову йому на плече й підібгавши під себе ноги; пальці дівчини були вкриті полуничним соком. Йому здавалося дивним те, що він так сидить.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.