Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сємянніков. Да на какого дьявола она мне нужна, ежели меня везде и я всех отлично понимаем и по-рус-ски? Зачем этот национализм, разъединение, не понимаю? Когда вы отделаетесь от этого буржуазного национального фетишизма? Такая вы славная, энергичная, умная, такая социалистка хорошая и... все портите этим своим украинофильством. Ну, да будем надеяться, это, наконец, выветрится. А дела наши подвигаются, товарищ.
Софія. Да?
Сємянніков. Буржуи снесли сегодня миллиончик. Затем получена мануфактура. Я думаю предложить комитету пустить весь миллион на организацию работ для безработных. Необходимо реквизовать все особняки под больницы и школы. Эх, ежели бы поскорее нам всю разруху уладить, да за творческую работу приняться. А, товарищ? Да почистить как следует публику нашу. Жулья ведь набилось к нам. Лезут подлецы как мухи на мед и компрометируют, мерзавцы. И мало, мало интелигент-ных, культурных сил. А дело громадное, великое дело, товарищ. Дух захватывает...
Швидко входить Сорокін. (До Семяннікова.) — Наконец вас поймал. Здравствуйте. (Софії.). Здравствуйте, товарищ.
Сємянніков. В чем дело? Что случилось?
Сорокін. Ничего особеннаго. Вы мне нужны.
Входить Тихон.
Сємянніков. Сейчас, я хотел вот с товарищем.
Сор о к і н. (Рішуче одводитъ убік, тихо.) Наши разбиты. Украинцы и немцы в десяти верстах от города. Могут сейчас быть здесь. Только что приехал Васильев. Он еле спасся.
Сємянніков. (Свистить.) Да ведь он хвастал, что...
С о р о к і н. Эх, говорил я... Ну, да что там! Надо немедленно созвать комитет. Да не всех, украинцев к черту. Из-за них все и вышло. В последний момент, подлецы, затеяли ссору с нашими по поводу каких-то своих национальных требований, и это погубило всех. Пока мы ссорились, гайдамаки обошли со всех сторон и ударили. Ну, погодите вы, хохлы, я вам покажу. И эти тоже могут что-нибудь подобное устроить.
Сємянніков. Да, в таком случае ну их к черту. Что ж теперь делать? Разбиты окончательно?
Сорокін. Вдребезги. Ну, идем, идем, надо созвать ведь еще. (Хоче вийти, мимохідь сухо хитає головою Софії й каже.) До свиданья.
Софія. Сталось що-небудь?
Сорокін. Как?
Софія. Що-небудь сталось?
Сорокін. Если вы, товарищ, хотите, чтобы вам отвечали, то имейте в виду, что не все понимают ваше наречие.
Софія. (Різко.) Случилось что-нибудь?
Сорокін. (Так само.) Нет, ничего не случилось. (Хоче йти.)
Софія. Подождите минутку. Я хотела вас видеть. Один вопрос. Вы приказали закрыть железнодорожную и сжечь все украинские учебники?
Coфiя. С какой целью?
Соро^н. С той целью, чтобы их не было. Подобный приказ я отдал везде.
Соф1я. А себе вы отдаете отчет, что вы делаете?
Соро^н. Не беспокойтесь, пожалуйста, я привык это делать всегда. Сожалею только, что мы раньше занимались этим преступным попустительством вашему национализму.
С о ф i я. Школы и учебники вы называете национализмом?
С о р о к і н. Я называю национализмом все, что разъединяет один народ. Никакой вашей Украины не было, нет и не будет. Все это буржуазно-интеллигентная сантиментальная чепуха, с которой я буду бороться беспощадно. Слышите, товарищ? Бес-по-щадно. Это нам слишком дорого стоит.
Софія. Это называется «самоопределением вплоть до отдЬленія»?
*г~Сорокін. Да, вот это самое. До свиданья.
Софія. По крайней мере, откровенно.
С о рок і н. (Озирнувшись.) Да, товарищ, откровенно. Семянников, идемте. (Виходить, за ним Сємянніков, який схвильовано й тривожно ходить по хаті.)
Софія. О, принаймні це вже одверто. Принаймні од-верто. (До Тихона.) Тепер ти чув?
Тихон. У їх щось трапилось.
Софія. У «їх»?... А ми хто? Ха! «Не было, нЪт и не будет!» О, як вони всі чудесно засвоїли цю формулу. Од чорносотенця до соціаліста, всі однодушно стоять за неї. Добре, коли так. Чудесно. От коли вони показали свій інтернаціоналізм... Я при йому більше не буду робить! Скажи там.
Тихон. Завтра?
Софія. Не знаю. Ну, скажи, хай завтра приходять. Хтось прийме.
Тихон. (Виходить.)
Назустріч йому Грінберг.
Софія. Ви, товаришу, в якійсь справі? Вибачайте, я зараз не можу.
Грінберг. (Підходить близько, тихо, значно.) Моя справа та сама. Востаннє питаю вас: ви сповните ваш договор?
Софія. (Різко.) Товаришу! Я вам раз сказала, що ви мене примусите піднять цю справу перед всіма товаришами, я це зроблю.
Грінберг. Це буде ще одна нечесність.
Софія. А ви гадаєте, що наш договор був чесний?
Грінберг. Який би він не був, я рискував через його бвоїм життям, репутацією, і я його сповнив.
Софія. Ви його не сповнили: брата розстріляно.
Грінберг. Я вам уже поясняв, через що. І ви знаєте, що через це мене самого трохи не вбили, коли я хотів оборонить його. Але батька вашого я все ж таки одстояв. Я пам’ятав, що я обіщав вам. І вмер би, а од свого обі-щання не одступив би. А ви?
Софія. Чого ви хочете од мене? Чого ще ви тут...
Грінберг. Щоб ви сповнили своє обіщання.
Софія. Бути вашою рабою і виконувать всі ваші вимоги, які будуть на користь справі? Я готова. Я вам це весь час кажу.
Грінберг. Ні, виконувать навіть те, що не має відношення до справи і, може, навіть неприємне для вас. Ви забули знов?
Софія. Ні, не забула, але цього я не робитиму.
Грінберг. Це не чесно.
Софія. Може буть.
Грінберг. Я рискував своїм життям.
Софія. Признаю і дякую.
Грінберг. Я рахував так: або смерть, або сповню обіщання.
Софія. Може буть.
Грінберг. І думаю, що ця умова і для вас обов’язкова.
Софія. Але я цього не думаю.
Грінберг. Мне достаточно, если я так думаю.
Софія. Не бороню вам задовольнятись цим.
Грінберг. Но вы, надеюсь, не сомневаетесь, что я одно из этих условій заставлю вас принять?
Софія. Не сумніваюсь. Але тільки — смерть.
Грінберг. Отлично. (Круто повертається й хоче вийти, але на півдорозі зупиняється, так само круто повертається і підходить.) Считаю своим долгом предупредить вас, что среди бумаг штаба вильного козацтва найдены документы, касающиеся вашего отца и братьев. В особенности отца. Он состоял отаманом отряда. Он принимал участие в расстреле большевиков еще до нашего выступления. Эти документы известны не только мне. На основании их ваш отец будет сегодня арестован опять и на этот раз расстрелян без суда. Такия лица объявлены вне закона.
Софія. (Мовчить.)
Грінберг. (Чекає якийсь мент, злегка вклоняється і повертається.)
Софія. (Тихо, глухо.) Почекайте... (Пауза.) Ви можете показать мені ці документи?
Грінберг. Ви мені не вірите? Можу.
Софія. Чому ви
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко», після закриття браузера.