Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

І так, поки існуватимуть нації зневолені і нації-пани, доти не може бути розв ’язане аграрне питання, бо доти не може бути правдивої націоналізації землі.

*

Пануюча нація володіє не тільки усією своєю землею, яку оселяє, але ж і землею, на котрій живуть її нації підвладні. Це право засноване на єдиній силі, що тепер признається в світі: на силі меча. Австріяк-німець каже і на Словінію, на Тіроль, на Далмацію, Буковину, Чехію, Галичину: «То наша земля».

Те ж кажуть американці (янкі) на Америку (доктрина Монро). Москаль ще не свідомий національно, а на Україну, Кавказ, Польщу, Фінляндію з гордістю каже: «То все наше».

Хто ж не знає, які величезні партії складають пангерманісти, всеросіяни, wczechpolacy, панамериканці, уніони-англійці... З тим треба дуже рахуватись.

Хоч держава і однонаціональна, але ж коли її складають класи нижчі і вищі, вищі завше стоять у державної власті і складають з себе уряд. В такім разі не можна зробити націоналізації землі. В таких умовах націоналізація землі прийме форму простого переходу землі з рук земельних власників в державу, в казну. Але ж позаяк власть в державі, де існують вищі і нижчі класи, належить класам вищим, то таким чином і усе розпорядження землею в державі перейде до рук класів вищих, а інші класи-хлібороби стануть безземельними рабами на «своїй несвоїй землі».

Націоналізувати землю можна тільки в чисто демократичній з повним правовим і економічним рівенством однонаціональній державі — яких тепер нема.

І тому, поки існують нації-раби і нації-пани, поки існують класи, доти не може бути розв ’язане аграрне питання.

Це питання розв ’яжеться після знесення національного панування скрізь по світу, після знищення класів при націоналізації землі на соціалістичному ґрунті.

Організації українських робітників і хліборобів

По містах, містечках і селах, де тільки живуть українці-робітники, Українська народна партія засновує місцеві робітницькі організації, кожне українське місто має робітницький комітет, що складається од депутатів українських робітницьких організацій сього міста.

Представники українських робітницьких організацій роблять з’їзди повітові, губерніальні, всеукраїнські. Нарешті всі українські робітницькі організації єднаються у федерацію українських організацій.

Всеукраїнська спілка українців-робітників вибирає Всеукраїнську робітницьку раду, яка веде весь робітницький рух на Україні. Щодо хліборобів, Українська народна партія засновує організації:

1. По селах. Скликає селянські з’їзди — повітові, губерніальні і всеукраїнські.

2. Хліборобською справою повіту відає хліборобський комітет, який складається із депутатів од сільских організацій хліборобів. Цей комітет утворює з’ їзди повітові.

3. Нарешті усі хліборобські організації єднаються у Всеукраїнську спілку українців-хліборобів.

Всеукраїнська спілка хліборобів вибирає Всеукраїнську раду хліборобів, яка відає хліборобську справу усієї України.

Всеукраїнська рада українців-робітників і Всеукраїнська рада хліборобів чинять згодно і складають з-поміж себе комітет Української народної партії.

Принцип робітницьких організацій

Аби усунути бюрократизм в організаціях робітницького українського руху, завше настроєний на централізмі, Українська народна партія кладе в основу: автономність організацій. Кожда місцева організація цілком незалежна щодо свого внутрішнього життя.

Український пролетаріат, що бореться за свободу, не мусить убивати свободу — заводити безправ’я у себе дома. Український пролетаріат не повинен організовуватись на основі повної централізації, при якій місцеві робочі організації тратять усі права, і тому хто стоїть за централізм — той проти правдивої свободи.

Обстоюємо автономність місцевих українських робочих організацій ще і по другій не менш важній причині. Незалежність організацій щодо свого внутрішнього життя: 1. Привчає робітників до самодіяльності. 2. Навчає покладатись на власні сили. 3. Викликає енергію і силу, привчає до свободи, розвиває ініціативу, словом, розвиває усі громадянські достоїнства в робітнику, що надто потрібно для соціалістичного устрою будуччини.

Не можна брати за приклад тип робітницьких організацій в Германії. Тут робітницькі організації, не виключаючи і соц[іал-]демократичних, збудовані на централізмі і центральне бюро править усіма місцевими робітницькими організаціями деспотично самодержавно. Місцеві бюра тільки виконують прикази верховного бюра. Місцеві робітницькі організації не мають права чинити без волі центрального бюра. Робітницьку справу німецьких робітників, а надто в Пруссії, дуже часто держить в руках гурток незмінний, який розпоряджується усіма по-диктаторськи.

Такий принцип хоч і значно слабший в робітницьких організаціях англі-чан, ще слабший у французів.

Ще більше централістично-бюрократичний устрій в робітницьких організаціях росіян (москалів). В Росії робітницьку справу держать в руках невеличкі гуртки, цілком не уповажнені робітниками, дуже часто зовсім не робітники. Вони поводяться дуже часто як диктатори.

Нам скажуть, що в боротьбі, аби був успіх, потрібна сувора централізація і дисципліна. На це ми відповімо: у спокійний час, коли відбувається тільки боротьба економічна та боротьба виборних до парламенту кампаній, досить і федеративного зв’язку українських робітницьких організацій поміж себе, так само як і хліборобських. Але ж під час рішучої і остатньої борьби, під час Всеукраїнської революції, з’єднана Рада робітників і хліборобів обернеться в комітет, візьме на себе диктаторську власть за згодою робітників і селян.

Після революції Всеукраїнський комітет складає свої уповажнення і оголошує вибори президента і всеукраїнського парламенту.

Щодо дисципліни — дисципліна має далеко більш сили, коли робітник чи хлібороб не з примусу, а з доброї волі старається бути дисциплінованим, розуміючи добре, що без дисципліни боротись неможливо.

До загалу українського народу

1. Незайманість особи і мешкання (habeas corpus). Ніхто не може бути арештований, як по суду.

2. Прогресивний безпосередній податок, пропорціональний доходу. Скасування податків посередніх (акцизи), а надто предметів першої необхідності (сіль тощо).

3. Знесення класів (сословій) і класових привілеїв як перший ступінь до повної економічної і політичної рівності.

4. Рівноправність жінок.

5. Знесення виключних законів щодо української промисловості і взагалі до укр[аїнського] народу і знесення паспортної справи.

6. Відповідальність урядовців перед громадянами.

7. Урядовець не може бути призначений проти волі тих, кому служить.

8. Свобода українського друку, слова і просвіти, свобода національності, релігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спілок, організацій.

9. Вибори до парламенту, до управ, взагалі до усіх виборних інституцій:

а) Вселюдне, рівне, безпосереднє виборче право з тайним голосуванням.

б) Виборчі округи в межах національних.

в) Од сел і од міст число депутатів пропорціонально числу людності.

г) Од кожної нації депутатів пропорціонально числу людності.

д) Суворі кари, установлені законом, за зловжиття і насилля, підкуп і мошенство при виборах, чи з боку адміністрації, чи з боку певної партії