Читати книгу - "Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська "

Коли цей трек закінчився, Ніколь зупинилася і відчула, як швидко тарабанить у грудях її серце. Їй було важко дихати. Наступною була чарівна ніжна мелодія.

– Арета Франклін. Чи не розчаруємо стареньку? – весело запропонував Лоран і притягнув Ніколь до себе, щоб потанцювати з нею повільний танець.

І молоді люди почали рухатися в такт надзвичайно гарної, ніжної та романтичної музики.

– Лоран, ти чудово танцюєш, – зауважила Ніколь, коли він впевнено повів її в танці.

– Пф! Ще б. У школі я був милим, кучерявим товстуном, але мені подобалася гарна однокласниця, яка займалася бальними танцями. Тож я цілий рік провів у танцювальній школі.

Ніколь уявила собі цю картину і весело засміялася.

– Я сподіваюся, вона оцінила твої зусилля? – Поцікавилася Ніколь, продовжуючи посміхатися.

– Звісно! Особливо коли нас поставили танцювати у парі чачу. Я так намагався її здивувати, що зрештою заплутався у своїх ногах і впав прямо на неї. Не скажу, що мені не сподобалося лежати на ній... Але вона була чомусь засмучена і кричала на мене. Так я зрозумів, що мої почуття не взаємні, але навчився танцювати.

Ніколь із розчуленням слухала його історію. Лоран міцніше притис її до себе, давши цим зрозуміти, що тепер настав час танцювати, а не розмовляти.

І вона прислухалася до слів пісні:

Назавжди! Ти залишишся в моєму серці,

І я любитиму тебе.

Назавжди! Ми ніколи не розлучимося.

О, як я люблю тебе...

Разом, разом – ось як усе має бути!

Життя без тебе

Для мене означала б лише горе.

Дорогий, повір мені, повір,

Для мене не існує нікого, окрім тебе!

Прошу, полюби мене теж,

І ми разом.

Відповідай на молитву, любий, відповідай,

Скажи, що теж любиш мене!

Відповідай на молитву, прошу!

І Ніколь моментально згадала Даніеля. І того вечора, коли танцювала з ним. Серце наповнилося жалем і щемливою тугою за коханим чоловіком. Здавалося, що ця музика і пісня проникали в душу і змушували мучитися від серцевого болю. Сльози мимоволі покотилися з очей, вона ледве стримувалась, щоб не розплакатися. Було важко навіть вдихнути від почуттів, що переповнювали її, горло стиснув спазм.

Лоран зупинився і трохи відсторонився.

– Так, Арета саме така. Вона і мене постійно змушує плакати. Я засмучуюсь і постійно реву під її пісні он на тому дивані. Як добре, що сьогодні я не один, – пожартував Лоран, притримуючи Ніколь за підборіддя, і обережно витер сльози.

Ніколь засміялася крізь сльози.

– Дякую тобі, Лоран.

Лоран глянув у наповнені сльозами очі і вже серйозно додав:

– Це нормально: пам'ятати, відчувати та любити. Навіть тих, хто нас не любить.

Потім він обійняв її, і вони продовжили танцювати.