Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

По тілу Давида пробігли дрижаки при слові «кільця».

— Сто тридцять два? — повторила Джаззі. — І це максимально близько? — на лобі співачки проступили глибокі борозни.

— Якщо врахувати, що їх понад сорок тисяч, то це схоже на те, що я зараз сяду за три ряди від тебе, — Дамблдор звучав переконливо.

Давид закуняв. Він мало не впав зі стільця. Джаззі встигла підхопити.

— Ви йдіть, а ми обговоримо, — Вінсент поцілував співачку.

— От би нам так, щоб не спати й завжди бути в здоровому глузді, — усміхнулася вона. — Йдемо, Давиде, я покажу місце для відпочинку. Тобі, та й мені треба добряче виспатися. Післязавтра свято. Хочу виглядати на всі сто.

«Яке свято?» — Давиду здалося, що він запитав уголос. Джаззі відвела його до вільного матрацу. Вона допомогла Давиду прилягти, вкрила ковдрою і поцілувала в щоку, бажаючи добраніч.

— І тобі, Ясмін, — відповів Давид.

«Марить, бідний», — подумала співачка.

Сидячи на краю матраца, Джаззі тихенько наспівувала ліричну пісню. Давид миттєво відключився під колискову. Джаззі задумалася про майбутнє «свято», на яке вона з нетерпінням чекала, — атаку на Голку.

Рано-вранці з лівого крила телецентру в супроводі Äфродіти вийшов підрозділ з тридцяти зелених чоловічків. Злагодженим строєм вони замарширували у напрямку Голки. Військові, що охороняли телевежу, змінювалися суворо по годинах — секунда в секунду. Минувши оточення, виставлене по периметру, стражі наблизилися до головного входу у вежу, де їх вже чекав попередній наряд. Вони вишикувалися один навпроти одного. Машини правосуддя обох груп також наблизилися одна до одної. Äфродіти злилися воєдино. Їхнє волосся сплуталося, утворюючи непроглядний густий шар, що повністю поглинув голови. У такий спосіб машини правосуддя зазвичай обмінювалися інформацією. Солдати бездоганно провели церемонію зміни варти.

Новоприбулі стражі зайняли позиції біля входу в Голку, коли в телецентрі заревіла сирена. В одному зі знімальних павільйонів прогримів потужний вибух. Секундами пізніше спрацював другий вибуховий пристрій, цього разу — в головному холі апаратно-студійного комплексу № 1. Голку, взявшись ніби з-під землі, оточили десятки додаткових стражів, сформувавши щільне кільце. На вулицях з’явилися перші тетраподи. Вони збігалися на шум вибухів. Дуже швидко вже сотні тетраходоків допитливо заглядали за паркани, вискакували з-за рогів будівель, принюхуючись до повітря. Незабаром почулися перші постріли.

Зелений чоловічок новоприбулого підрозділу, що стояв недалеко від Äфродіт, раптом впустив автомат. Давид не впорався з хвилюванням. Його руки зрадницьки тремтіли. Та й ноги теж. По тілу пробіг імпульс кинутися навтьоки на всіх чотирьох. Джаззі схопила його за зап’ястя механічною рукою-протезом, прихованим від очей під військовою уніформою.

— Über! Спокійно, — тихо промовила вона. — Підіймаємо автомат! Займаємо позицію! Über! — заговорила вона «мовою» стражів.

Три зелених чоловічки з попередньої варти обернулися в їхній бік, водячи по повітрю перед собою стволами автоматів. Пильно подивившись, двоє відвернулися. Найдопитливіший продовжував прицільно дивитися на Джаззі та Давида. Потім перевів погляд на Äфродіт. «Щось довго вони сьогодні, — подумав страж. — Почвари». Машини правосуддя саме роз’єднувались. У сестри Міди прорізалися неприродно великі очі на пів обличчя.

— А-а-а, — крик жаху вирвався з глотки зеленого чоловічка, коли він побачив двох зрячих Äфродіт. — Über! Великий Вождь з нами! Über! — прокричав він чи то Джаззі, чи то Давидові, беручи обох під приціл.

— Über! Хай живе Üмперія! Über! — не розгубилася Джаззі, але не вгадала. Умовленою відповіддю на «Великий Вождь з нами!» цього дня була фраза «Відтепер і на віки віків!».

Автоматна черга оглушила сердечників. Максим кинувся на допомогу, але не встиг. У загальній плутанині прогриміло ще кілька пострілів. Один солдат і троє членів руху опору лежали на землі з простреленими черепами.

— Всередину! — скомандував Вінсент.

Давид, підбігши до Джаззі, допоміг їй підвестися. Вони кинулися до входу у вежу. Міда та її прозріла сестра загородили собою сердечників, які відступали до Голки. Солдати відчайдушно намагалися вистрілити в Äфродіт. Марно. Військових почало нестерпно нудити. Стражі повалилися на коліна, скорчившись від спазмів, упустивши зброю. Найближчі до машин правосуддя блювали кривавою рідиною.

У телецентрі та на території вже йшов відчайдушний бій справжніх стражів з переодягненими в зелених чоловічків сердечниками. Ніхто не очікував, що вони нападуть з самого телецентру. Сердечники без особливих зусиль пробили прохід в стіні архіву. Одна група намагалася привернути увагу правоохоронців до себе — відвести їх якомога далі від Голки. Іншій належало захопити телевежу, дістатися її ядра і, зламавши його, запустити вірусну програму «Пробудження».

— Джаззі, ти поранена? — підбіг Максим.

— Просто з ніг збили, — незворушно відповіла Джаззі. — Всі вцілілі всередині? — крикнула вона. — Блокуємо двері за Äфродітами.

Машини правосуддя залетіли в хол телевежі. Важкі металеві двері, надійно зчепившись, клацнули замками. Цього разу сирена заревіла в Голці. Зелені чоловічки на верхніх рівнях увімкнули тривогу, що автоматично знерухомило ліфти.

— Чорт, доведеться підніматися сходами! — крикнув Максим. — Двоє залишаються тут! Решта наверх!

— Напевно, варто пустити вперед Äфродіт, — Джаззі запитально глянула на машини правосуддя, ті кивнули у відповідь. — За ними половина, потім Вінсент і друга половина, — запропонувала Джаззі.

— Не забувайте, я — робот, я можу йти попереду, — Вінсент рвався в бій.

— Ми не можемо тобою ризикувати, — заперечив Джо, — ти занадто важливий. Без тебе «Пробудження» неможливе.

Звідусіль до телецентру і вежі збігалися тетрасüb’єкти. Територія буквально кишіла тетраподами. Сердечники завдали нищівного удару по зелених чоловічках у телецентрі. Хоч і значно поступалися військовим за кількістю. Раптом тетраподи, які до цього шарахалися з боку в бік, почали збиратися в єдину масу. Вони швидко організувалися в грізне полчище. Кілька тисяч тетрасüb’єктів миттю кинулися атакувати телецентр. Сердечники стріляли влучно. Але з таким напором не могли впоратися навіть автомати. Тетраподи не відали страху, немов хтось остаточно відключив його. Перші ряди, звичайно, полягли. Наступні бігли по трупах. Вони теж падали, але підбиралися все ближче до сердечників. Голі беззбройні істоти пересувалися з нелюдською силою і швидкістю. І ось вони вже оточують повстанців. Сердечники ще відчайдушно відстрілюються, але їхні автомати затихають один за іншим. Тетраподи накидаються і без