Читати книгу - "Леді Африка"

незабутньою. Тому вдячна Феліксу, Джейн і Деннісу Пінто, Меліссі Гордиг, Марті фон Нойдег, Ліз Вілері, Джессіці Брайда. Щиро дякую готелю «Фермонт», а саме Майку Тейлору, Алці Вінтер та всім іншим, хто надав мені притулок у Кенії: готелям «Норфолк», «Мутанґа кантрі клаб», «Сегера рітріт», родині Крейґ та «Лева вілдернес лодж», сафарі-клубу «Маунт Кенія», Ендрю та Брюсу Найтінґейлам із «Кембу коттаджис» в Ньєрр, заповіднику «Соясамбу» та наметовому містечку «Сліпінґ воріор», а також сафарі-клубу «Фермонт Мара».

Браян Ґро дуже допоміг мені з плануванням подорожі слідами Берил Маркгем, надав неоціненні коментарі щодо рукопису, а найголовніше — був мені добрим другом протягом багатьох років. На початковому етапі мені дуже допомогли зауваження та підтримка Лорі Кіні, Девіда Френча, Джима Гармса, Малени Морлінґ і Ґрега Д’Алессіо. Також мушу подякувати моїм любим друзям Шарон Дей, містеру Чаку, Бреду Бедорту, усій родині О’Хара, Бекі Ґейлорд, Лінді Монтгомері, Денісу Мачадо і Джону Сарджент, Гізер Ґрін і Карен Розенберґ за підтримку і невичерпну віру в мене. Кріс Певон кілька разів не дозволив мені вчинити дурість. Щиро дякую групі істсайдських письменників: Террі Дубову, Сарі Вілліс, Тоні Тайеру, Чарлі Оберндорфу, Карен Сендстром, Нілу Чандлеру і Джастіну Ґланвіллу — за те, що вони завжди на моєму боці.

Моя найщиріша подяка та любов — Тері Салівану, який ніколи не сумнівався в мені та в успіху цієї книги; дякую за його неперевершені вечері й за те, що він робить моє життя більш яскравим. Нарешті, я хочу подякувати моїй матері Ріті Гінкен, найкращим у світі дітям Бекету, Фіоні та Конору, які з розумінням ставилися до моєї роботи і відсутності, а також моїм сестрам. Ви для мене — все.

Про джерела

исати роман про реальних осіб — це ніби стрибати з парашутом. Багато чого підштовхувало мене: допитливість, творча уява, дивна прихильність до персонажів та, мушу визнати, — любов до польоту. Однак лише джерела допомагають мені здобути парашут. Конкретні дані скеровують мене та не дозволяють надто фантазувати. Завдяки їм я дізнаюся подробиці, які допомагають створити більш правдиву розповідь. Натхнення для написання цього роману я знайшла у винятковій книжці — «На захід, слідом за ніччю», в якій сама Берил розповідає про своє неймовірне життя. Суттєво вплинули на мою роботу й такі книжки, як «Величний вигнанець» Берил Маркгем, «Із Африки» та «Тіні на траві» Ісака Денісена, «Африканський мисливець» барона Брора фон Бліксена-Фінеке, «До самого ранку: життя Берил Маркгем» Мері С. Ловел, «Різні життя Берил Маркгем» Ерола Трзебінскі, «Берил Маркгем: ніколи не озирайся» Кетрін Гурлі, «Занадто близько до сонця: безстрашне життя Деніса Фінча Гаттона» Сари Вілер, «Ісак Денісен: життя оповідача» Джудіт Турман та «Листи Ісака Денісена із Африки, 1914-1931» в перекладі англійською Анни Борн.

А набагато краще уявити колоніальну Кенію та життя британських емігрантів мені допомогли: «Полум’я дерев Тіки» та «Дев’ять облич Кенії: портрет нації» Елспет Гакслі, «Норовливий кінь» Френсіс Осборн, «Привиди долини Щастя» Джульєт Барнс, «Дерево, де народилась людина» Пітера Матьєсана, «Казки суахілі» Едварда Стіра та «Кенія: становлення країни, 1880-1940» Найджела Певіта.

«Леді Африка» — історія бунтарського життя Берил Маркгем, першої жінки-льотчиці на Африканському континенті. Вона першою здійснила безпосадковий переліт через Атлантику зі сходу на захід.

У ранньому віці Берил з батьками переїхала з Британії у Кенію. Разом з африканськими дітьми з тубільних племен змалечку відкривала світ дикої природи. Дорослою дівчиною розпізнала свого внутрішнього хижака, прийняла свою самодостатню і непокірливу вдачу. Ці риси характеру штовхали її у вир складних стосунків, надихали на боротьбу з традиційною мораллю і схиляли до «чоловічих» професій.

Пола Маклейн — письменниця, авторка бестселера «Паризька дружина». Закінчила Мічиганський університет, стипендіатка мистецьких фундацій ім. Макдауела, «Яддо» та Національного фонду підтримки митців. Маклейн видала дві збірки віршів, спогади «Майже родина: дитинство в чужих домах» та роман «Квиток на поїздку». Живе з сім’єю у Клівленді.

Маклейн майстерно препарує життя льотчиці. І ми, читачі, розуміємо, чому ця жінка випереджала час і чому вона змогла піднятися так високо.

— Джоді Піколт, американська письменниця

Історія знаменитої льотчиці Берил Маркгем — мрія романіста.

«Леді Африка» — захоплива розповідь про непросту жінку, яка жила за своїми правилами.

— Журнал People

Примітки

1

40 вузлів — 74 кілометри за годину. (Тут і далі примітки перекладача та редактора.).

2

Даман — африканський ссавець, схожий на кролика.

3

Тото — діти у племенах Африки.

4

Зазвичай зріст коня вимірюється в долонях — в одній долоні 10,16 сантиметра; 15 долонь — 152 сантиметри.

5

Куду — лісова антилопа.

6

Шука — одяг народу масаї: яскраве ткане полотно, яким огортаються жінки й чоловіки.

7

Рунґу — дерев’яна булава народів Африки.

8

Сиром’ятна шкіра — недублена шкіра, оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною.

9

Бвана (з суахілі) — пан, господар.

10

Кібоко зазвичай використовується, щоб поганяти бегемотів.

11

Шамбас (з суахілі) — будь-яка частина землі, що використовується для вирощування сільськогосподарських культур.

12

«Хадсон» — марка автомобіля.

13

Мемсагіб — біла поважна жінка.

14

Трензель — вудила, які при натягуванні прикріплених до них поводів впираються у піднебіння коня, чим змушують його підняти голову.

15

Ногавки — накладки для ніг коней, які захищають від ударів і підтримують сухожилля у нормальному стані.

16

17 хендів — приблизно 173 сантиметри.

17

Пошо — кукурудзяне борошно.

18

Мадрас — місто в Індії; перебувало під британським протекторатом.

19

Африканери — нащадки колоністів голландського, німецького та французького походження.

20

Вібріус — бог лісу в римлян.