Читати книгу - "Містер Мерседес"

— Воно може бути прихованим. — Цього разу він чує її слова ясно, бо її

голос звучить просто йому біля вуха. Він аж злегка здригається, але Холлі

цього не помічає. Вона нагнулася, впершись руками собі в прикриті

домашнім халатом коліна, і дивиться на монітор Олівії. — Спробуйте

АУДІОФАЙЛ.

Ідея цілком слушна, тож він її втілює. Але й тепер нема нічого.

— Окей, — каже вона, — перейдіть до СИСТЕМНИХ НАЛАШТУВАНЬ і подивіться в

ЗВУКАХ.

— Холлі, все що там є, це контроль вихідного й вхідного сигналів. Отаке

всяке.

— Ну, шонеясно. Все одно спробуйте.

Вона вже перестала кусати собі губи.

Джером робить. Під меню «виходу» бачить список: ЗОВНІШНЯ АКУСТИКА, НАВУШНИКИ та ОНОВИТИ ЗВУКОВІ ДРАЙВЕРИ. Під «входом» є ВБУДОВАНИЙ МІКРОФОН

і ЛІНІЙНИЙ ВХІД. Нічого такого, чого б він не очкував.

— Є інші ідеї? — питає він у неї.

— Відкрийте ЗВУКОВІ ЕФЕКТИ. Он там, зліва.

Він повертається до неї.

— Агов, а ви знаєтеся на цих речах, хіба не так?

— Я проходила комп’ютерний курс. Удома. По «Скайпу». Мені було цікаво.

Нумо, подивіться в ЗВУКОВИХ ЕФЕКТАХ.

Джером слухняно це робить і моргає від того, що побачив. На додаток до

ЖАБКИ, СКЛА, ДЗИЖЧАННЯ, КЛАЦАННЯ і МУРЧАННЯ — звичайних підозрюваних —

там мається щось під назвою ПРИВИДИ.

— Ніколи такого раніше не бачив.

— Я теж, — вона так само не дивиться йому просто в обличчя, але в іншому

її поводження разюче змінилося. Вона підтягує стілець і сідає поруч із

Джеромом, заправляючи ріденьке волосся собі за вуха. — А я ж знаю

програми «Мака» вздовж і впоперек.

— Це круто, ні в чому собі не відмовляйте, — каже Джером і задирає

долоню.

Не відриваючи очей від екрана, Холлі ляскає по ній своєю п’ятірнею.

— Зіграй ту, Семе[293].

Він вишкіряється:

— «Касабланка».

— Так. Я дивилася цей фільм сімдесят три рази, У мене є Книга Фільмів, я

записую до неї все, що дивлюся. Моя мати каже, що це ОКР[294].

— Життя — це ОКР, — каже Джером.

Без посмішки, Холлі відповідає:

— Круто, ні в чому собі не відмовляйте.

Джером висвітлює ПРИВИДИ і б’є по клавіші вводу. З аудіобоксів, що стоять

обабіч комп’ютера, починає голосити немовля. Холлі воно не торкає; вона

не хапається за плече Джерома, аж поки не ридає жінка: «Чому ти дозволила

йому вбити мою дитинку?»

— Хуйло! — кричить Джером і хапає Холлі за руку. Він сам цього навіть не

усвідомлює, а вона не забирає від нього свою руку. Вони дивляться на

комп’ютер так, ніби в того раптом виросли зуби й він їх покусав.

Мить тиші, а потім знову починає плакати немовля. Знову ридає жінка.

Програма відпрацьовує три цикли й тоді вже зупиняється.

Холлі нарешті дивиться йому прямо в очі, її власні такі вибалушені, що

для них існує небезпека викотитися їй з голови.

— Ви знали, що таке мусить трапитися?

— Господи-Ісусе, ні. — Можливо, були здогадки, бо інакше Білл не послав

би його сюди, але таке? — Холлі, ви можете з’ясувати що-небудь про цю

програму? Ну типу, коли її було встановлено? Якщо не можете, то й ла…

— Посуньтесь.

Джером вільно почувається з комп’ютерами, але Холлі грає на клавіатурі, наче на «Стейнвеї»[295]. Після кількох хвилин полювання там і там, вона

мовить:

— Виглядає так, що її було встановлено першого липня минулого року. Ціла

купа всього було встановлено того дня.

— Це могло бути запрограмовано так, щоб воно програвалося у якийсь

визначений час, правильно? Три рази поспіль, а потім зупиняється?

Вона кидає на нього нетерплячий погляд:

— Звичайно ж!

— Тоді чому ж воно не продовжує програватися тепер? Я маю на увазі, що ви

зараз живете тут. Ви б мусили це почути.

Вона тицяє мишкою, як скажена, і показує йому дещо ще.

— Я бачила вже таке раніше. Це підлегла програма, захована в її мейл-

контактах. Закладаюся, що Олівія не знала про її присутність там. Вона

називається «Лінза». За її допомоги не можна ввімкнути комп’ютер —

принаймні як так думаю, — але якщо він уже ввімкнутий, ти можеш керувати

геть усім зі свого комп’ютера. Відкривати файли, читати електронне

листування, дивитися історію пошуків… або деактивувати певні програми.

— Скажімо, після її смерті, — зауважує Джером.

— Ооох, — кривиться Холлі.

— Чому той, хто це встановив, залишив тут цю програму? Чому було не

стерти її цілком?

— Не знаю я. Може, він просто забув? Я повсякчас щось забуваю. Моя мати

каже, я забула б і власну голову, якби вона не була прикріплена до моєї

шиї.

— Йо, моя каже точнісінько так. Але ж хто він? Про кого ми оце балакаємо?

Вона міркує. Обоє задумались. І через секунд п’ять вони одночасно

промовляють:

— Її айтішник, — каже Джером, тоді як Холлі: — Її комп-фрік.

Джером починає ритися в шухлядах комп’ютерного стола Олівії, шукаючи

квитанцію від сервісної служби, рахунок, проштампований СПЛАЧЕНО, або

якусь візитну картку. Бодай одне щось із такого мусить знайтися, але там

нема нічого. Він опускається навколішки й лізе у нішу для колінок під

столом. І там теж нічого нема.

— Подивіться на холодильнику, — каже він. — Інколи люди ліплять туди

всяке таке лайно, під магнітики.

— Там повно тих магнітиків, — каже Холлі, але на холодильнику нічого

нема, окрім картки агента з нерухомості та ще однієї — охоронної компанії

«Невсипущі». — Я думаю, все інше могла познімати Джейні. Мабуть, і

повикидала.

— А тут є сейф?

— Можливо, але навіщо моя кузина клала б картку якогось айтішника до

сейфа? Навряд чи вона коштує грошей чи бодай якусь цінність має.

— Точно сказано, — киває Джером.

— Якщо вона була, то десь поблизу комп’ютера. Вона б не ховала її. Я маю

на увазі, що вона навіть свій пароль записала на дні якоїсь там, збіса, клавіатури.

— Доволі тупо, — погоджується Джером.

— Абсолютно.

Схоже, Холлі раптом усвідомила, як сильно вони зблизилися. Вона

підводиться і знову відступає до дверей. Знову починає смикати себе за

комір халата.

— Що ви збираєтеся робити далі?

— Гадаю, краще мені зателефонувати Біллу.

Він виймає свій мобільний, але перш ніж встигає набрати номер, Холлі

гукає його на ім’я. Джером дивиться на неї, застиглу в одвірку, зніяковілу у своїх обвислих