BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 138
Перейти на сторінку:
а тоді на автівку – і в психушку запроторили. Лікують її, лікують, а вона на своєму стоїть: «Сусхристос явився!..»

– Що, отак одразу і в психушку?!

– А ти як думав!

– І-і-і… як, вилікували?

– Та за деякий час я собі подумав: треба якось того… Бабу треба виручати, бо залікують сіромаху, на «овоча» перетворять… Ну-у-у, отож пішов я до парторга шахти нашої імені Газети «Правда», кажу: такі справи – не бреше Варька-Сонька, правду каже. Парторг мені не повірив, вирішив попервах, що я шахтного газу нанюхався. Ну, отож я й розповів, як з дірок ватника недбалої операторки підйомної машини насмикав вати, намайстрував собі вуса та борідку й мовив до неї, розбудивши: «Дщерь моя!.. Дщерь моя, вставай, прокинься! Я – Ісус Христос, я оце зараз з’явився перед тобою, аби пробудити нарешті твою міцно сплячу на робочому місці в робочу зміну совість! А також прийми в себе хоч трішечки відповідальності…»

– Ох, Миколо Сафоновичу!.. Ох, і перепало ж вам за це, мабуть!.. – посміхнувся в свою чергу і Спартак.

– Тим не менш, до вугільного міністра УРСР я все ж таки доріс, – знизав плечима Сургай. – А що були у мене неприємності, то не сумнівайся. Парторг шахти мене попервах з ніг до голови обматюкав, насварив за отаку ініціативу. Мовляв, якби Варька-Сонька десь вбилася, я би в тюрму пішов… Окрім того, моя витівка вилилася в мимовільну релігійну агітацію, а в ті роки з подібними речами було ой як суворо!..

Однак у підсумку парторг сказав: «Гаразд, беруся справу залагодити, як тільки зможу. А результат побачимо». Як він там Варьку-Соньку з психушки витягав – хтозна… Та все ж якось витягнув. Звісно, її не долікували… точніше, не залікували, а просто настрахали, щоби про «явлення Сусхристоса» нікому-нікому й ніколи-ніколи не розказувала. Отож у підсумку Варька-Сонька повернулася на роботу й надалі працювала операторкою підйомної машини. Щоправда, на робочому місці більш ніколи не спала, а всю зміну просиджувала отак…

Вирячивши очі й завмерши на своєму стільці в напруженій позі, Сургай зобразив, як Варька-Сонька проводила зміни після «зустрічі із Сусхристом». Це виглядало вкрай кумедно і дотепно. І в цей момент на столі перед оповідачем дзеленькнув телефон. Він миттєво зняв слухавку:

– Сургай на дроті. Так, у мене… Що?..

Тоді простягнув слухавку відвідувачеві:

– Це тебе.

– Слухаю? – мовив Сивак у мікрофон.

– Спартаку Андрійовичу, вам щойно мама телефонувала, у неї для вас важлива інформація, – пролунав у навушнику голос Льольки Остряниці.

– Що там за інфа така?

– Це не телефонна розмова.

– Льолю, ти хоча б думаєш, про що кажеш?!

– Ой, а чого… – вона замислилася на пару хвилин, а тоді виправилася: – Ну-у-у, я хотіла сказати, тобто, що не хочу по внутрішньому міністерському телефону вам казати. Просто мамі передзвоніть, ото і все. Ви зараз підніметесь, так?

Спартак подумав, що не годиться розмовляти з мамою з кабінету такої поважної людини, як Сургай, і підтвердив коротко:

– Зараз буду.

І далі до господаря кабінету:

– Що ж, Миколо Сафоновичу, мені на робоче місце треба вертатися. А щодо наших справ… Дякую, я все зрозумів.

– Вибач, що так сталося, Спартаку Андрійовичу. Якби я тільки знав!..

– Нічого, Миколо Сафоновичу, так вже й буде. Тепер подумаю, що ж його робити далі.

– Раніше я ніяк не міг второпати, навіщо Тулумбасов тебе на роботу в Мінвуглепром затягнув?! А тепер розумію: бо хороший ти хлопець! І тямущий. Е-е-ех-х-х, таких би нам побільше та й на інші посади!..

Однак Спартак був вже на порозі кабінету. Кивнувши Сургаю на прощання, він попрямував до сходинок. Адже у підвал пасажирський ліфт не спускався – лише на перший поверх. А йому треба було на третій.

…Все сталося через ідею щодо нової газети. Річ у тім, що після відставки з посади міністра Тулумбасов був призначений заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Пару тижнів тому Борис Борисович запросив свого колишнього прес-секретаря «поговорити в неформальній обстановці». Під час розмови поцікавився його планами на майбутнє. Тоді Спартак і сказав, що у медіа-сфері вугільної галузі склалася парадоксальна ситуація: по різних холдингах і шахтах виходить чотири десятки багатотиражок, плюс дві потужні газети в Луганську – щомісячна «Збійка» та щотижнева «Рупор Донбасу»… і при цьому в Києві галузева газета не видається! А не завадило б таку мати!.. Причому в новій ситуації об’єднаного Мінпаливенерго це може бути централізований тижневик, присвячений паливно-енергетичному комплексу в цілому – ще й тепловій та атомній енергетиці, а також нафтогазовому комплексу.

Така ідея Борису Борисовичу сподобалася, й він попросив Спартака підготувати макет пробного числа омріяного тижневика. Причому все повинно було мати вигляд максимально натуральний: зі статтями, з фотографіями, з колонками новин по кожній галузі – на всі 16 шпальт формату А3!.. Спартак напружився й макет підготував. Роздрукував шпальти в ІОЦ УкрНДІпроекту, склеїв. Далі відніс макет із супровідним листом в приймальню нового міністра Єрмакова, якого Тулумбасов заздалегідь попередив. А далі…

А далі сталося щось незрозуміле! Бо і Микола Сафонович Сургай, і новий міністр Тимофій Захар’євич Єрмаков, і тепер вже директор департаменту вугільної промисловості Іван Микитович Красуцький, і його перший заступник Віктор Борисович Родченков – усі експерти одностайно висловилися проти запропонованої газети! Але чому?! Звісно, причину несприйняття ідеї тижневика Єрмаковим можна було зрозуміти. Але інші?..

– Я орієнтувався на думку міністра, – пояснив свою позицію Красуцький, коли Спартак принагідно заговорив з ним на цю тему. – Навіщо мені йти проти нього через якусь там газету?

– А ти хіба маєш відношення до цього проекту?! – щиро здивувався Родченков. – Вибач, Спартаку Андрійовичу, не знав… Не розібрався.

– Я гадав, що ця газета друкуватиметься на моєму принтері весь час. А мені це навіщо?! Де я візьму стільки паперу і картриджів?! Та й неоковирне воно, вручну склеєне, – пояснив Сургай. – Якби ж я знав, що це лише макет і що видаватиметься все в друкарні… А супровідного листа я не читав.

«Отак і зарубали мій проект на рівному місці! Купа начальників… Ні, купа старих ідіотів!..» – думав Спартак, підходячи до дверей свого кабінету. Цікаво, чого там хоче мама?! Не може потерпіти, доки він додому вернеться… Ну, затримався син на роботі – і що з того?! Нібито не вперше… Бо упіймати Миколу Сафоновича так, щоб він був хоча б відносно вільний, можна лише пізно ввечері.

То як, отримав пояснення?!

Отримав, еге ж… І ще кумедну історію про Варьку-Соньку вислухав.

А й справді дотепно! Як там?! «Сусхристос явився! Сама бачила». Треба запам’ятати цей перл…

– Ну що, Льолю, мама

1 ... 96 97 98 ... 138
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"