Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

— Не розмовляймо про це, — попросив він тихо. — Тут вже нічого не змінити.

Зміряв її поглядом, згори донизу.

— Чому ти не носиш шлюбного пояса?

Упіймав її зненацька: вона не була готовою, що він спитає про це так швидко. Не встигла вигадати жодної переконливої вимовки.

— Ніхто не клав шлюбного пояса під моїми дверима. Ніколи, — заявила гостріше, ніж мала намір. — Може, якби я проковтнула гордощі, то могла б дати роду кількох дітей, але я не хочу. Обрала інший шлях служби племені.

Він підвівся.

— Який шлях, Деано?

Вона завжди вважала його найрозумнішим з усіх юнаків, яких знала. Нічого дивного, що він уже здогадався. Навіть не став робити здивованого обличчя, не вибухнув гнівом, коли вона привела його до своєї кімнати й показала зброю. Тверда шкіра, з якої були виготовлені піхови її шабель, була білою, мов пісок у легендарному Млині Скорпіонів.

— Давно?

— Місяць.

— Ти заслуговуєш стільки шлюбних поясів, щоб з них можна було зробити мотузку, яка тричі оповила б родову садибу. Замість цього тобі надано оце, — вказав на білі піхви.

— Мені їх ніхто не надавав, Йатеху. Я сама їх здобула.

— Я не чув про жінку, яка мала б право носити їх такою молодою.

— Самотність дає чимало часу на тренування, брате. Ти також міг би носити такі, якби залишився в афрааґрі.

Він дивився їй в очі.

— Що тут діється, Деано?

Право носити зброю в білих піхвах належало будь-кому, хто досягав відповідного рівня бойової майстерності. Чи був це ифір, тальгер, дворучний гертесс, який також звали «довгим зубом», короткий чи довгий спис — майстерність у володінні будь-якою зброєю давала можливість носити білі піхви чи білий пояс. Таких воїнів взагалі-то оминали на полі бою — хіба що хтось шукав слави чи, що правдоподібніше, швидкої смерті. Ця білість свідчила про досконалість у мистецтві вбивання. Утім, вона нічого не говорила про години вбивчих тренувань, про піт та кров, які проливалися в боях із тінню, у щоразу важчих поєдинках, у тренуваннях зі зброєю та без, про медитації, про те, як зробити себе стійким до болю та втоми, як покращити контроль над власним тілом. Про пошуки особистої дороги до трансу битви, який змінював сприйняття, витривалість та вміння войовника. Мудрі старці мовили, що ця білість була більше кольором душі, що свідчив про незламну волю, залізну рішучість та повільне перековування тіла та розуму в зброю.

Вона знала, що він усе це розуміє. Знала, що все це бачить.

Проте не розуміла, як розповісти йому всю історію.

* * *

Він дивився на цю жінку спокійно, без емоцій. Стояла перед ним, трохи згорблена, з долонями, спертими на руків’ях зброї. Відчував, що якщо він просто здригнеться, то шаблі зі свистом потнуть повітря й почнеться бій. Хвилину ця думка його радувала.

Але ні, це було завчасно.

— Коли я отак на тебе дивлюся, все чіткіше бачу вашу спорідненість, незнайомко. Однаково схиляєте голову, однаково виставляєте вперед праву ногу, готуючись до бою, навіть руки у вас опущені однаково. Я не раз це бачив, бо пригоди з жінками, які ставалися із твоїм братом, не раз закінчувалися поєдинками, — його губи скривилися в гіркій усмішці. — Зазвичай короткими й досить принизливими для тих, хто його викликав. Я дивувався, знаєш? Його залізному терпінню, яке дозволяло йому спокійно зносити паскудні, ганебні лайки й не давати спровокувати себе на щось більше, ніж поранення супротивника. Якби я був на його місці й мав би такі вміння, залишив би після себе дюжину трупів.

Я вже казав, що в першу ніч після прибуття до мого дому він врятував усім нам життя? Не мусив цього робити, я саме звільнив його зі служби, але незважаючи на це, він встав проти кількох десятків бандитів і затримав їх, аж поки ми не прийшли до тями. Також убив чаклуна, який їх супроводжував, і врятував мого сина. У ту ніч він увійшов до життя моєї родини, тримаючи в руках скривавлене залізо, а я, замість побачити в цьому знак, дякував Володарці за ласку, яку Вона нам засвідчила, дозволивши мені взяти його на службу.

Вона не переривала його і не змінювала позиції. Але вбирала кожне слово. Коли він говорив про її брата, стискала долоні на руків’ях шабель, аж біліли пальці.

— Чому ти хотів його відіслати? — запитала тихо. — Він негідно поводив себе під час подорожі?

— А що тобі до долі людини, якої ти ніколи не знала? — відповів він питанням на питання.

Вона здригнулася, шаблі на палець висунулися з піхов.

— Хочу знати, зрозуміти, що тоді сталося. Навіть якщо він не належав до мого роду, він був із людей іссарам. Недобре, коли відбуваються такі речі.

— Які речі, жінко? — прогарчав він. — Убивство беззбройних? Я думав, що ви цим пишаєтеся. Під час різанини в східному Айрепрі загинуло десять тисяч людей, переважно надто здивованих, аби захищатися. Загинули також батько та брат моєї дружини, їх було вбито в неї на очах. Я довідався про це надто пізно, і тому хотів, щоб він пішов із мого дому. Ти маєш рацію, багато меекханців сприймає вас як тварин. Але ж важко мати сусідами диких звірів.

Вона відступила. Мить стояла непорушно, а тоді пирхнула коротким, переривчастим сміхом. Його здивувала гіркота того сміху.

— Вибач, — сказала вона за мить. — Якби ти знав, як сильно це нагадує слова, які багато хто з моїх одноплемінників говорить у вашу адресу. Особливо ті, чиї родини вирізали під час нападу на племена д’рисс та к’леарк. Вісім поселень стало жертвою ваших солдатів, перш ніж іссари зуміли зібрати достатньо воїнів, щоб протистояти вам у битві. Ох, ланцюги родинних зв’язків навіть наших чоловіків попхнули шукати помсти за горами. Ви маєте щастя, що рада племен заборонила брати участь у цьому поході всім охочим. Якби вона цього не зробила, кожна з провінцій звідси аж до Ґриллану сплинула б кров’ю, — додала твердо.

* * *

Драл’к — цим скінчилася їхня розмова. Драл’к.

Ідучи поруч із братом, вона зважувала, що вони, власне, намагалися зробити. Ніхто з роду їх не підтримає, а в битві на словах шансів вони не мали.

Була переконана, що вони нічого не досягнуть. У цей час у садибі Ленґани не повинно бути жодних чоловіків, лише кілька жінок та дітей. А вони, якщо хотіли чогось досягти, мали розмовляти зі старійшинами роду. І точно — не з цією жінкою. Але