Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

— Нікого не штирить, — пробомотала Дінка, — навпаки, між нами все скінчено.

— А, звичайно, — розуміюче хмикнув Ворон, — квіти твої? Забирай, додому відвезу, а то не дійдеш, вкрадуть по дорозі. Сам би вкрав, якби не кохана.

Дінка посміхнулася з жарту, а сама відчула легкий укол заздрості. Чому у Сергія з його дівчиною все по-іншому? Ніяких розборок і кишенькових повій, або, може, його Іра простіше до всього ставиться?

Сергій відчинив задні дверцята машини і взяв у Дінки квіти.

— Наші троянди кращі були, — сказав він, укладаючи букет на задньому сидінні, — ці поруч не стояли.

— Які ваші? — запитала Дінка, сідаючи наперед поруч з Вороном.

— Макс як проспався наступного дня, ми до тебе додому поїхали, він в ноги тобі падати збирався. А хто ж у ноги без квітів падає? — посміхнувся Сергій. — Ми і поїхали прямо на квітковий склад, він сам вибирав, колір такий був ... Не зовсім рожевий, а сіруватий.

— Попіл троянди, — підказала Дінка, а в самої серце трохи з грудей не вискочило. — Так Максим що, квіти мені хотів подарувати?

— П'ятдесят одну троянду, — підтвердив Воронов, — букет в салон не влазив, а цей бачиш, вільно на сидінні помістився.

— І що потім? — Дінка прислухалася із завмиранням серця. — Мене ж вдома не було.

— Макс сказав на набережну їхати, де парочки гуляють. Придивився одних, там хлопець якраз дівчині пропозицію робити зібрався, а на квіти грошей не було. Вони по зальоту одружилися, — Сергій посміхнувся спогадам. — Макс букет їм віддав, його той хлопчина ледве в руках втримав.

Вони трохи помовчали, знову заговорив Сергій.

— Я не знаю, що у вас там відбувається, але коли все більш-менш нормально, Макс відразу на людину схожий, а як посваритесь, то зовсім неможливим стає. Тепер нам точно всім..., — він махнув рукою. — Може, тобі з ним краще домовитись?

— Щойно намагалась, — Дінка шмигнула носом, гірко усвідомлюючи, що незаслужено тицьнула Максиму сьогодні в обличчя цими квітами. Тепер між ними точно все скінчено, не варто було дражнити Горця Шагаловим. А ще гірше було усвідомлювати, що вона навіть не побачила цей абсолютно приголомшливий за словами Ворона букет.

— Тоді не знаю, розбирайтеся самі, — Сергій прямо дивився на дорогу, — всі дорослі люди.

Дінка витерла долонею щоку і дістала з кишені візитку. Красива, з вензелями. Золотий прямокутник з написом «Шагалов Олександр Володимирович», треба ж, у них однакові по-батькові. На цьому, мабуть, подібність закінчувалася. Сергій покосився на візитку, але нічого не сказав. А що тут говорити, він і сам зрозумів, чия це візитка.

І з чого вона вирішила, ніби зможе кудись поїхати? Це поки Максим був поруч і поглядом палахкотів, вона героя з себе вдавала. А тепер варто було уявити, що сідає в поїзд або літак, щоб виїхати з міста, де він залишиться, всередині все переверталося і щеміло. Та вона ж з півдороги повернеться, щоб з ним хоча б одним повітрям дихати! І Шагалов цей не потрібен їй, їй взагалі крім Максима ніхто не потрібен. Чому тільки це доходить до неї такими складними шляхами?

Дінка взяла двома пальцями візитку, висунула руку у відкрите вікно і розтулила пальці. Сергій посміхнувся і знову втупився на дорогу. До самого Дінчиного дому вони більше не вимовили ні слова.

Хто ще не читав, запрошую на проект Різдвяні байки, де ви можете прочитати п'ять чарівних історій про любов та дива, що можливі напередодні Різдвяної ночі!