Читати книгу - "Ніби ми злодії, М. Л. Ріо"

Джеймс і Мередіт із вдячністю розійшлися, відсахнувшись одне від одного, наче однополярні магніти. Мередіт склала руки на грудях; Джеймс похмуро втупився в підлогу. Гвендолін глянула спочатку на одного, потім на іншу й поцікавилася:

— І що це, в біса, з вами обома таке?

Мередіт завмерла. Джеймс це відчув і теж напружився, але очей на неї не зводив. Ґвендолін стала руки попід боки й заходилася пильно роздивлятися цих двох.

— Я докопаюся до суті, хай би якою вона не була, — сказала вона. — Але спершу давайте обговоримо сцену. Що в ній відбувається? Мередіт?

— Гонерильї потрібна Едмундова допомога, тому вона його підкуповує єдиним відомим їй способом... — голос Мередіт звучав так, наче все це їй неймовірно набридло.

— Певна річ, — кивнула Ґвендолін. — Чудова відповідь, якщо тобі відняло все нижче шиї. Джеймсе? Тепер ми слухаємо вас. Що відбувається з Едмундом?

— Він бачить інший шлях отримати бажане, але все одно грає тими картами, які вона йому здає, — промовив він невиразним, якимось механічним голосом.

— Цікаво. Але це повна дурня, — сказала Ґвендолін, і я здивовано відірвався від споглядання власних колін. — Цій сцені бракує чогось величезного, і воно просто перед вами, — вела далі вона. — Гонерилья не вбиватиме свого чоловіка просто заради того, щоб отримати нового командувача, а Едмунд не ризикуватиме Реганиним титулом, якщо йому не запропонують щось вагоміше. То чому вони це роблять?

Усі мовчали. Ґвендолін рвучко розвернулася на п’ятах і гукнула:

— Та на бога! Олівере! — Це було так голосно, що я аж підстрибнув. — Я знаю, що ви точно в курсі. «Бо бла-бла-бла і вбивство — як вогонь і дим»... Яке слово я випустила?

У голові сяйнув давно знайомий рядок із «Перікла».

— Хіть? — промовив я; це слово нашорошувало, я однаково боявся мати слушність і помилитися.

— Хіть! — гаркнула Ґвендолін, струснувши затиснутим кулаком у бік Джеймса і Мередіт. — Пристрасть! Якщо грати логіку, а не почуття, сцена не працює! — Кулак знову злетів у повітря. — Цілком очевидно, що ви двоє хіті не відчуваєте, тому треба ситуацію виправити. Як? Для початку стати обличчям одне до одного.

Вона взяла Джеймса за плечі й рвучко розвернула, так що він і Мередіт опинилися майже носом до носа.

— Тепер відкиньмо всю цю нісенітницю про «він / вона» й почнімо розмовляти як живі люди. Припиніть промовляти «Едмунде» таким тоном, ніби він — чувак, якого ви підчепили на вечірці. Це не про нього, це про вас.

Вони обоє дивилися на Ґвендолін порожніми очима.

— Ні, — похитала вона головою. — Ні. Дивитися треба не на мене, — вони розвернулися й втупилися одне в одного, і за мить Ґвендолін додала: — Ми з вами тут не у витрішки граємо!

— Воно не працює, — гримнула Мередіт.

— А чому? — спитала Ґвендолін. — Тому що ви двоє зараз одне одному не до смаку? Це, чорт забирай, паскудно...

Вона зупинилася, зітхнула.

— От що, діти... Я знаю це достеменно, бо прожила довге, буремне життя. От як насправді працює хіть — вам не конче потрібно одне одному подобатися. Чули колись про секс із ненависті?

Філіппа видала такий звук, ніби її нудить. Я проковтнув нервовий смішок.

— Ви собі дивіться одне на одного, але перебийте мене, якщо помиляюся, — вела далі Ґвендолін. — Джеймсе, вам не подобається Мередіт. Чому саме? Вона вродлива. Розумна. Вона пристрасна. Думаю, ви просто її боїтеся, а боятися ви не любите. Але ж є ще дещо, хіба ні?

Вона зрушила з місця й почала повільно кружляти навколо них, наче рись, що підкрадається до здобичі.

— Ви дивитеся на неї так, наче вона вам огидна, але не думаю, що річ у цьому. Гадаю, вона бентежить вас, так само як і будь-якого іншого чоловіка, в якого ще можна намацати пульс. Коли ви дивитеся на неї, у вас з’являються брудні, сексуальні думки, яким ви не можете дати ради, і тоді ви стаєте огидним самому собі.

Джеймсові руки, що досі безживно висіли, раптом стиснулися в кулаки. Я бачив, як обережно він дихає — груди піднімалися й опускалися розмірено, наче в механічної іграшки.

— А от і наша міс Мередіт... — промуркотіла Ґвендолін. — Ви не боїтеся ані бруду, ані сексу, то в чому річ? Ви звикли, що всі, кого проминаєте, витріщаються на вас як на богиню, і, мабуть, вас зачіпає, що Джеймс опирається. Він тут єдиний хлопець, якого вам не під силу отримати. Наскільки нестримно ви його хочете через це?

На відміну від Джеймса, Мередіт, здавалося, не дихала взагалі. Вона стояла геть нерухомо, ледь розтуливши губи, на її щоках пашіли червоні плями. Я знав цей погляд — той самий нестямний палючий погляд, як тоді на сходах під час вечірки на честь «Цезаря». У мене в грудях щось стиснулося.

— А от тепер, — наказала Ґвендолін, — я нарешті хочу, щоб ви забули про зоровий контакт і роздивилися одне одного, сантиметр за сантиметром. Ну ж бо. Не кваптеся.

Вони підкорилися. Мередіт і Джеймс дивилися одне на одного, вивчали, занурившись у це з головою, а я стежив за їхніми поглядами й бачив те, що бачили вони: обриси Джеймсового підборіддя, трикутник гладенької шкіри, що виднілася у V-подібному вирізі його коміра. Тильний бік його рук, тендітні виступи кісток, бездоганні, наче в статуй, вирізьблених Мікеланджело. І Мередіт: м’яка рожева мушля вуст, вигин шиї, лінія плечей. Крихітна мітка, яку мої зуби залишили на її зап’ястку. Від хвилювання кожен нерв у мені аж іскрив.

— Л тепер гляньте одне одному в очі, — промовила Ґвен-долін. — І цього разу зробіть усе по-справжньому. Філіппо?

Філіппа