Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

На створення нової пробоїни в лусці не було часу, тому атаці піддалися вушні щілини. Отрути на гідр діяли погано, власне, як і будь-які патогени, що й дало змогу цим істотам без проблем протидіяти багряній плісняві. Водночас є одне «але»: вона пригнічує регенеративні здібності, особливо, якщо надвелика порція спор потрапить у тіло.

До подібного застосування свого найлютішого ворога в підземеллі ми прийшли не відразу. Роздумуючи над застосуванням осередків багряної плісняви, які періодично трапляються в здобичі із заражених монстрів, ми випробували його вплив на чистих особин, так склалося, що випробуваною виявилася самотня незвичайна гідра. З’ясувалося, що від випадку до випадку регенерація сповільнюється у 2~5 разів.

Значна доза патогена через встромлений кинджал-шприц отруювача влилася в гідру, що дало змогу сповільнити заростання рани на шиї. Щойно потік отрути вичерпався, я зістрибнув із монстра і, знову озброївшись списом, практично під прямим кутом увігнав вістря в основу черепа.

[Завдано 94 шкоди (Критична)]

Монстр звалився в болотний бруд, а я зміг оцінити стан останнього монстра. На щастя, Злата жива, сильно пошарпана, але жива. Великий кам’яний шип стирчав із нижньої щелепи гідри, а дівчина зброєю допомагала увігнати його глибше. Приблизно після п’ятого удару все було скінчено.

– Фоксе, вколи-но цим двом дозу! – крикнув мені Дарвін, який, судячи з групових логів, злив усю наявну ману.

«Ех, з отрутою доведеться розбиратися зіллям…»

З важким серцем я витягнув рідкісну протиотруту, адже від смерті мене відділяють двадцять секунд. Лише переконавшись, що побачення із дамою з косою (треба б у Злати уточнити) найближчими хвилинами мені не загрожує, я став робити «уколи» тварюкам, які й не думають припиняти регенерувати. Якщо залишити їх сам на сам із раною в черепі, помруть вони через п’ять хвилин. За цей час можна зробити багато чого. Наприклад, зібрати отруту і кров, які постійно поповнюються, – обидві рідини мають безліч застосувань і вельми цінуються серед алхіміків.

Смішно, але шкура, м’ясо й органи майже нічого не коштують і йдуть за ціною середньостатистичних звичайних реагентів, а обладнання для повноцінного вилучення кісткового мозку ми не маємо. Тягали б кістки, але більше семи-восьми цілих гідр із підземелля не винесеш, жодної вантажопідйомності не вистачить, тому з усіх звичайних-незвичайних тварюк я збирав тільки найцінніше. Рідкісні, щоправда, заслуговували на глибший розбір, тут уже можна задуматися про шкуру і хребет.

Незважаючи на значну місткість сумки Ладії в одну тонну, через безконтрольне заповнення вона вичерпала себе досить швидко. Ціла чверть спочатку була зайнята всякими корисними речами, якими приборкувачка спорядила нас у похід.

Варто було монстрам випустити дух, я не дивлячись зібрав належну здобич і почав по черзі їх свіжувати. Чи то жарт, за десять днів походу я так насобачився обробляти монстрів, що міг із заплющеними очима й на дотик визначити еволюційний щабель(ступінь) гідри. Система була зі мною згодна й підняла професію аж до четвертого рангу учня. Збирач відстав, лише на ранг, адже всяких грибочків, травок і коріння тут хоч греблю гати й це тільки тих, які вдалося розпізнати або взагалі виявити. Оновлений набір знань і професійна техніка, заточена на пошук, не сильно полегшили завдання.

Перші три дні після контакту з унікальним монстром, ми ще перебирали здобиччю і без фанатизму ставилися до збору, але потім помітили одну неприємну тенденцію – труять тут усі й уся, а в рівному бою комусь та доведеться витратити протиотруту. Подальший режим жорсткої економії ледь не коштував нам мого життя.

Вихід виявився одночасно простим і не дуже. Після консультації з Ладією, ми почали самостійно збирати інгредієнти для протиотрут. Добре, що приборкувачка поклала до сумки деякі незамінні реагенти та обладнання. Роль зіллєвара, алхіміком його язик не повертається назвати, випала Дарвіну, який хоч щось у цьому розумів. Іноді дідусеві допомагала морська ельфійка, але виробництво фарб мало небагато спільного з напрямом, що нас цікавив, тому два новачки різних рангів із горем пополам змогли забезпечити групу низькопробними протиотрутами.

Так тепер і живемо: розводимо наявні протиотрути варивом друїда з болотних травок і тельбухів тварюк, сподіваючись на те, що побічні ефекти виявляться не такими сильними й головне – передбачуваними. У нелегкій справі стали в пригоді печінка й нирки гідр, у бік яких поважний алхімік і не подивиться. Тепер ми могли порівняно спокійно отримувати незвичайні антидоти… з перманентним ефектом нудоти. От би де я, з радістю, відмовився від реалізму.

За час дослідження підземелля вдалося дізнатися, що воно являє собою замкнутий сам на себе простір і, якщо підійти до його межі, тебе перенесе на протилежний бік. Можливо, це була сфера, але мапа блукача змальовувала місцевість у вигляді квадрата зі стороною двадцять п’ять кілометрів. Горизонт через спори ми не бачили, тому не могли підтвердити або спростувати жоден із варіантів.

Місцем нашої появи в підземелля був крайній верхній кут, до якого ми повернулися через п’ять днів, у такий спосіб дізнавшись про особливості місцевого простору. Величезний купол комах лежить трохи правіше від центру, як і лігво унікального монстра.

Як не дивно, спис реагував ще двічі, але такі місця ми обходили стороною, тому й не ініціювали ще два другорядні завдання. Розбиратися чи не розбиратися з ними будемо, коли хоча б знайдемо підказки за основним завданням і божественним дорученням Злати. За таких умов ми дослідили лише нижню навскіс частину підземелля. Підозрюю, що відповіді варто шукати саме зверху, але спершу потрібно пробитися через натовпи гідр, які мешкають біля самого краю зони й заважають перескочити на протилежний «верхній» край.

Освіжувавши гідр за півтори години, ми розвалилися на спині Ктулха. Настрій групи поступово змінився з «давайте зачистимо підземелля і отримаємо нагороду» на «коли це нарешті закінчиться». Останній бій підняв мене до п’ятдесятого рівня, а всі інші вже як п’ять днів здобули максимальні для цього підземелля рівні та відверто застигли в розвитку. Зовсім скромна компенсація у вигляді пунктів навчання не сильно підсолоджувала пігулку.