Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

На найвищих щаблях замовчування стало формою партійної дисципліни: знаряддям контролю над чиновниками, навіть способом випробовування їхньої відданості. Для доведення своєї лояльності партійці мали прийняти й сповідувати офіційну брехню. Роман Терехов, перший секретар Харківського обласного партійного комітету та секретар ЦК КП(б)У насмілився восени 1932 року привселюдно вжити слово «голод» у присутності Сталіна. Як згодом згадував сам Терехов, відповідь радянського лідера була жорсткою: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде!» Натомість Сталін порадив йому облишити партійну роботу та «вступити до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».[1124] За два тижні Терехова позбавили його посади.

Відлуння цього інциденту спостерігалися й наступного року в промовах на партійних конференціях. У них багато українських комуністів зверталися до наявних «проблем» або «труднощів», і надзвичайно рідко — до «голоду». Звісно, вони знали про те, що відбувалося, але, щоб вижити, дотримувалися правил гри, встановлених Кремлем. В особистому спілкуванні (як видно з листів Косіора до Сталіна) слово «голод» залишилося. Хоча не існує письмового наказу про те, щоб не вживати слово «голод» привселюдно, видається дуже дивним, як рідко ним послуговувалися.[1125] Натомість радянські керівники вживали евфемізми. Наприклад, коли японський консул в Одесі зробив офіційний запит про голод, йому відповіли, що «є продовольчі ускладнення, але не голод».[1126]

Важче було позбутися жертв. Навіть після того, як їхні тіла сховали в непозначених масових могилах і записи про смерть сфальсифікували, вони все ще залишалися проблемою для радянської статистики. У 1937 році Центральне управління народно-господарського обліку (ЦУНГО) розпочало облік та вивчення складу населення Радянського Союзу. Це було зумовлено нагальними потребами скоординованого централізованого планування. Та щойно розпочався складний процес, що вимагав заповнення бланків мільйонами людей в один день, радянське керівництво виявило стурбованість можливим результатом. Вже в грудні 1936 року співробітникам місцевих статистичних відділів наказали «не публікувати жодних цифр перепису». Також наклали заборону на «будь-яке попереднє опрацювання сирих даних».[1127]

Навіть після цього результати перепису 1937 року шокували. Газети заздалегідь звітували про зростання добробуту та бум народження як «доказ значного поліпшення рівня життя наших робітників» після «десяти років героїчної боротьби за соціалізм».[1128] Статистики, які остерігалися звинувачень за погані новини, також регулярно рапортували про темпи росту. Один попередній звіт обережно натякав на те, що кількість населення України, Північного Кавказу та на Поволжі може виявитися дещо нижчою, ніж очікували, тому що це — «регіони, де спротив куркулів колективізації був особливо запеклим та гірким». Проте цій проблемі відвели небагато місця. Загалом проекції були оптимістичні. У 1934 році лічильники оцінювали населення СРСР у 168 мільйонів. У 1937 році вони передбачали від 170 до 172 мільйонів.

Коли нарешті надійшли справжні цифри, вони були зовсім іншими. Загальна кількість населення СРСР зросла до 162 мільйонів — замість очікуваних 170 мільйонів. Такі показники свідчили про «втрату» восьми мільйонів. Ця неточна цифра включала жертв голоду та їхніх ненароджених дітей. Вона також свідчила про справжній хаос у роки після голоду. Померлі на дорогах селяни, масова міграція, депортації, неможливість точних підрахунків у селах, де всі мешканці потерпали від голоду, — всі ці фактори дуже ускладнювали працю обліковців.[1129] Насправді, ніхто не був абсолютно впевненим скільки людей реально померло й скільки вижило, переписаних або непереписаних. Ті, хто провадив облік, помилялися заради власної безпеки.

Замість того, щоб врахувати результати перепису, Сталін його заборонив. Скликали збори, створювали групи експертів, а резолюція ЦК проголосила, що перепис був погано організованим, непрофесійним і «з грубим порушенням елементарних норм статистичної науки».[1130] У журналі «Блокнот агітатора» стверджували, що перепис «зірвали мерзенні вороги народу — троцькістсько-бухарінські агенти фашизму, котрі пробралися в керівництво ЦУНГО». А в редакційній статті «Правди» заявили: «Вороги народу зробили все для того, щоб спотворити справжню цифру, що вказує на кількість населення».[1131]

Публікацію результатів перепису 1937 року одразу припинили, вони так і не були оприлюднені. Самим статистикам перепис коштував дуже дорого. Голову управління Івана Краваля, який проживав у будинку на Набережній (одному з найунікальніших партійних помешкань Москви), заарештували та розстріляли у вересні. Його найближчих колег також стратили. Репресії продовжили каскадом вниз — в Україну та Казахстан, а також до російських областей, де звільнили сотні низових працівників перепису, а деяких заарештували й покарали на смерть. Список репресованих включав не тільки тих, хто безпосередньо відповідав за перепис, а й статистиків, які могли мати доступ до достовірних чисел. Київського редактора «Радянської статистики» Михайла Авдієнка заарештували в серпні й стратили у вересні. Така ж доля спіткала голову відділу економіки АН УСРР Олександра Аскатіна.[1132]

До листопада зовсім інші люди обійняли посади репресованих, і всі вони відтепер усвідомлювали, як небезпечно показувати реальні цифри.[1133] Тим часом замовили новий перепис. Цього разу Сталін не став чекати на результати. Ще до того як розпочали сам перепис, він оголосив про перемогу:

Під сонцем Великої Соціалістичної Революції нечувано швидко зростає кількість населення — ніколи ще у світі не чули про такий темп. Потужна соціалістична індустрія дала життя новим професіям. Десятки тисяч людей, учора низькокваліфіковані робітники, сьогодні стали справжніми майстрами в різноманітних галузях виробництва. Вчорашні стахановці стали техніками та інженерами. Мільйони одноосібних селян вибралися зі злиднів і перетворилися на успішних колгоспників, творців соціалістичних врожаїв... Всесоюзний перепис населення має показати всі ті великі зміни, що сталися в житті людей, зростання культурного і матеріального рівня мас, підвищення кваліфікації заводських робітників і службовців...[1134]

Сталін отримав те, що замовляв: на XVIII партійному з’їзді в березні 1939 року, перед тим як були готові кінцеві цифри, під гучні фанфари він проголосив, що радянське населення таки досягло позначки в 170 мільйонів.[1135]

Тим часом статистики знайшли спосіб, як узгодити числа з риторикою. Вони перекрутили дані так, щоб приховати значну кількість ув’язнених на півночі та сході СРСР (на 1937–1939 роки якраз припало найбільше розширення ГУЛАГу) і, звісно, наслідки голоду. Бланки перепису понад 350 000 людей з інших регіонів приписали до України. Ще 375 000 мертвих душ зарахували до Казахстану. Також змінили загальні цифри, викресливши деякі нечисленні етнічні групи і народи й, відповідно до радянської політики, змінили баланс між населенням в етнічно змішаних регіонах. Загалом статистики збільшили кількість населення щонайменше на 1