Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

перегінного типу скотарства, що створювало умови для становлення напівкочівництва. Цьому сприяло і розповсюдження у ямних племен колісного транспорту, який використовується і в поховальному ритуалі, тобто займає важливе місце в системі релігійно-міфологічних поглядів. Відгін, як і перегін худоби, відбувався здебільшого в напрямку течії річок, у межах земель, розподілених між окремими патріархальними громадами, родами та племенами. Оскільки вільного простору, на відміну від енеоліту, практично не існувало, переділ або розширення пасовиськ могли здійснюватися за допомогою воєнних сутичок, про що свідчать поховання, в яких у тілах померлих виявлено крем’яні вістря стріл. Щоправда, посилення войовничості у ямних племен фіксується на фінальній стадії їхнього розвитку, а типові поховання воїнів з’являються лише за ранньокатакомбної доби.

Очевидно, скотарство було провідною галуззю господарства кемі-обинських племен, що проживали в південних степових районах та в Криму. Можливо, воно з’явилось у них не без впливу ямників. Саме перехід до певних форм рухливого скотарства визначив особливості цієї культурної групи населення, вирізнивши її серед споріднених племен Західного та Північно-Західного Кавказу, у яких з давніх часів переважала землеробсько-скотарська система господарювання. Специфіку скотарського напряму господарства корінного населення кемі-обинської культури Криму визначало проживання в гірських та передгірних районах, де особливу роль відігравали гірські пасовиська, на які сезонно переганялася худоба. Щодо складу стада кемі-обинців маємо дуже обмежені матеріали, які потребують подальшого вивчення.

Крім скотарства, що визначало спосіб життя степового населення за енеолітичної та ранньобронзової доби, певне місце у їхньому господарстві посідало землеробство. За енеолітичної доби значний відсоток необхідних для споживання продуктів землеробства у скотарів становили одержані внаслідок торгівлі та обміну з племенами землеробських культур, насамперед трипільськими. Але й вони не могли повністю задовольнити їхні потреби у цих продуктах, що змушувало самостійно займатися даною галуззю господарства. Найбільш яскраво це проявляється у населення нижньомихайлівської та дереївської культур, на поселеннях яких знайдено знаряддя праці для обробки землі та одержання хліборобської продукції: рогові мотики, товкачі, зернотерки, розтирачі. На посуді обох культур Г. О. Пашкевич виявила відбитки зерен пшениці-двозернянки, ячменю та проса. Безумовно, на хліборобську практику тогочасного степового та лісостепового скотарського населення значний, навіть визначальний вплив мали трипільці. Нижньомихайлівці могли обробляти долинні землі, тоді як дереївці в умовах лісостепу, подібно до трипільців, могли обробляти також ділянки на плато.

Рис. 110. Обушкова та лезова частини рогових мотик (1, 2) та кістяний гачок (3) для рибної ловлі з Дереївки.

Рис. 111. Кістяний гарпун з ямного поховання (Виноградне, курган 18, поховання 6).

Погіршення клімату в суббореальний період та зникнення розвинутих хліборобських племен трипільської культури спричинилися до розвитку в ямних племен, з одного боку, екстенсивних форм скотарства — вони розширювали пасовиська, переходили до більш рухливих типів скотарства, з іншого — через відсутність надійних партнерів — постачальників продуктів харчування — землеробства. На кераміці з поселень Подніпров’я (Михайлівна, Скеля-Каменоломня) виявлено відбитки зерен пшениці-двозернянки, ячменю, проса, м’якої та карликової пшениці. На самих поселеннях знайдено зернотерки, рогові мотики, а на Михайлівському — навіть крем’яний вкладень до серпа.

Поряд з відтворюючими формами господарства, якими були скотарство та землеробство, велику роль у житті первісного степового населення продовжували відігравати такі форми привласнюючого господарства, як мисливство, рибальство та збиральництво. Причому значення останніх у різних племен енеоліту та раннього бронзового віку було різним. В енеоліті мисливство залишалося одним із провідних занять, наприклад, у дереївців. На їхньому поселенні частка диких тварин за кількістю особин складала 45 %, а на нижньомихайлівському — всього 13 %. У ямного населення Михайлівни частка диких тварин знизилася до 11 %. Характерно, що мисливство втрачало значення саме у тих племен, де розвиток пастуших форм скотарства набував дедалі більших масштабів, загалом задовольняючи їхні потреби у харчуванні. В енеоліті перше місце серед мисливських тварин займав благородний олень, друге — дикий кабан — тварини, що полюбляють лісові хащі. У скелянського населення дуже популярними були численні прикраси з ікол вепра. У дереївців знайдено досить реалістичну глиняну фігурку цієї тварини. З рогу оленя робили мотики, клювці, із зубів — прикраси у вигляді підвісок. Часто полювали також на козулю, зайця. Серед інших тварин можна також назвати лисицю, бобра, ведмедя, вовка, борсука. Основні види диких тварин, на яких полювали різні племена в епоху енеоліту, повністю відповідають реконструйованим природно-кліматичним умовам того часу. Із настанням аридизації, скороченням долинних лісів у суббореальний період у ямного населення спостерігається підвищення уваги до суто степових диких тварин, зокрема кулана та сайгака, хоча і зберігається значення таких тварин, як олень та кабан, навіть тур.

Про заняття рибальством свідчить наявність на поселеннях та зрідка у похованнях не тільки кісток риб, а й рибальських знарядь: грузил на сіті, кістяних кочедиків для їх плетіння, кістяних гачків, гарпунів тощо. Серед основних видів риб можна назвати, зокрема, сома, щуку, судака, коропових, осетра. Крім того, в річках ловили черепах, панцирі яких трапляються і на поселеннях, і в похованнях. Досить характерним заняттям для енеолітичного населення був збір молюсків. Збирали також їстівні та лікарські рослини, плоди тощо.

Завдяки мисливству, рибальству та збиральництву не тільки поповнювався харчовий раціон первісних скотарів, а й забезпечувалися потреби в хутрі, сировині для виготовлення знарядь праці та прикрас. У енеолітичного населення, окрім прикрас з ікол вепра та зубів оленя, знайдено також намиста, що складаються з ікол ведмедя, вовка та лисиці. З рогів оленя найчастіше виготовляли мотики, молоти, клювці, особливо поширені у дереївського населення. Для ямного населення раннього бронзового віку вироби з кісток диких тварин менш прикметні і представлені знаряддями з рогу оленя, прикрасами з ікол вовка, лисиці тощо.

Рис. 112. Побутовий та поховальний посуд населення нижньомихайлівської культури:

1 — нижній шар Михайлівського поселення; 2, 4 — Облої, курган 2, поховання 4, 16; 3 — Долинське, курган 1, поховання 32; 5 — Орджонікідзе, гр. Чкалівська, курган 3, поховання 32.

Скотарський спосіб життя відбився на всіх сторонах існування степового населення. Худоба не лише давала харчові продукти, а й визначала напрями домашнього виробництва. Безумовно, найпоширенішою була обробка кістки, здійснювана всіма основними способами: пилянням, свердлінням, шліфуванням тощо. Важливе місце посідали також обробка шкір та виготовлення з них одягу, різної тари, наприклад мішків, великих та маленьких, залишки яких іноді трапляються в похованнях. Скажімо, в мішечках зберігали вохру. Можна, мабуть, говорити про існування, зокрема у ямний час, ткацтва. Крім того, розвиненим було плетіння різних циновок із спеціально оброблених рослинних волокон, стеблин. Залишки таких циновок виявлено в похованнях. Вони розстелені на дні ями та