Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Доклав зусиль? Ану, передавай мені волю Божу, пророче. Дуже цікаво, чого від мене хоче Господь!
— Навіть такі бідаки, як я, трудяться в ім’я Господа, а містер Сен-Клер — людина багата, вчена, має багато друзів. Ви стільки можете зробити для Бога!
— Томе, як тебе послухати, то Господь хоче від нас забагато, — із посмішкою зауважив Сен-Клер.
— Те, що ми робимо для своїх близьких — те робимо для Господа. Так написано, — сказав Том.
— З точки зору релігії логічно. Ти пояснюєш слово Боже набагато зрозуміліше, ніж отець-сповідник Марі у своїх проповідях, — сказав Сен-Клер.
У цю мить Адольф повідомив, що прибули гості, тож цю важливу розмову Сен-Клера із Томом було перервано.
Євина смерть по-різному вплинула на її близьких.
Марі відчувала втрату доньки, наскільки ця егоїстична особа взагалі могла щось відчувати. Оскільки страждати мовчки і на самоті вона не вміла, то робила ще більш нещасними усіх довкола себе. Слуги не раз вдячно згадували Єву, бо ж вона часто рятувала їх від нападок деспотичної і придирливої Марі.
Що ж до бідолашної няні, яку Марі розлучила з чоловіком і дітьми, для якої Єва була світлим променем у темному царстві, то вона надзвичайно важко переживала цю втрату. Няня плакала вдень і вночі, стала неуважною і розбитою, не могла, як раніше, ретельно доглядати Марі та виконувати її забаганки. Через це вона неодноразово наражалася на гнів своєї господині.
Смерть Єви змінила і міс Афелію. Ця сувора жінка почала прислухатися до голосу серця, стала добрішою та поблажливішою. Вона ще завзятіше узялася навчати Топсі, поборовши свою неприязнь до вихованки, і часто вголос читала їй Біблію. Назавжди запам’ятавши Євин урок, як потрібно ставитися до ближніх, вона побачила-таки безсмертну душу Топсі, яку їй довірили, щоб вона показала їй шлях до віри та спасіння. Топсі не одразу стала янголом та й, правду кажучи, не стала ним узагалі, але Євин приклад і смерть молодої господині справили на неї дуже сильне враження. Раніше їй було байдуже до всього, вона була холодна і замкнута. А тепер у неї з’явилися якісь інтереси, вона до чогось прагнула, пізнавала світ із відкритою душею. Щоправда, ставши на новий шлях, Топсі частенько збивалася з нього, та завжди знаходила в собі силу повернутися і йти далі.
Якось уранці, поспішаючи на поклик міс Афелії, Топсі дорогою запихала щось за пазуху. Це помітила Роза.
— Ах ти поганка! Знову щось свиснула! — крикнула вона, схопивши дівчинку за руку.
— Облиште мене, міс Розо, — сказала Топсі, вириваючи руку. — Не втручайтесь у чужі справи.
— Ти ще й пащекуєш! — не вгавала покоївка. — Я сама бачила, як ти щось сховала. Твої хитрощі знають усі!
Роза спробувала запхати руку їй за пазуху, але розлючена Топсі щосили від неї відбивалася, сміливо відстоюючи свої права.
На шум прибігли Сен-Клер і міс Афелія.
— Вона знову щось поцупила! — миттєво заторохтіла Роза.
— Нічого я не крала! — гірко плачучи, заперечувала Топсі.
— Ану, що там маєш? Давай сюди негайно! — строго сказала міс Афелія.
Наставниці довелося повторити свій наказ двічі. Топсі витягнула з-за пазухи стару панчоху, у якій було заховано якийсь предмет. Міс Афелія витягнула те, що там було: маленький збірник євангельських висловів на щодень та локон Євиного волосся у полотняному мішечку — подарунки Єви. Усе це було перемотане чорним крепом.
Сен-Клер розчулився від побаченого.
— А це навіщо? — запитав він, потягнувши за траурну стрічку.
— А це… Це на пам’ять про міс Єву. Не забирайте, будь ласка, залиште її подарунки мені! — дівчинка сіла на підлогу і, з головою накрившись фартухом, заплакала.
Це було смішно і сумно водночас — дірява панчоха, книжечка, траурна стрічка, шовковисте золотаве пасмо і гіркі дитячі сльози.
Сен-Клер усміхнувся, але в його очах блищали сльози.
— Припини плакати, дитинко! Тобі усе віддадуть, — він поклав «скарби» дівчинці на коліна і запросив міс Афелію пройти із ним до вітальні.
— Здається, це не безнадійний варіант. Її можна виправити, — показав він очима на Топсі, яка сиділа навпочіпки і складала дорогі їй речі назад у панчоху. — Той, хто так щиро тужить, не пропащий.
— Дівчинка щодня стає дедалі кращою, — похвалила Топсі міс Афелія. — Я дуже сподіваюся, що зможу довести до кінця те, що почала. Але, Огюстене… — вона торкнулася його плеча, — Я все-таки хочу з’ясувати, чия вона: моя чи ваша?
— Я ж її вам подарував, — відповів Сен-Клер.
— Подарували… Але це ніде не записано. Я хочу, щоб я мала на неї задокументовані права.
— Оце так! — аж присвиснув Сен-Клер від здивування. — А як ви дивитиметеся в очі вашим аболіціоністам? Церкві доведеться призначити зайвий день посту, щоб замолити гріхи нової рабовласниці.
— Дурниці! — сказала міс Афелія, зблиснувши очима. — Я планую забрати її з собою у вільні штати і подарувати їй свободу. Інакше всі мої старання — марні.
— Кузино, кузино! «Щоб з того добра ще й зла не вийшло!». Ні, я під цим не підписуюся.
— Я не жартую. І прошу вас серйозно поставитися до мого прохання, — сказала міс Афелія. — Я відмовляюся робити християнку з цієї капосниці, поки не врятую її від усіх небезпек, якими їй загрожує вічне рабство. Якщо ви твердо вирішили подарувати її мені, оформіть і дайте мені в руки дарчі папери, які це підтверджують і мають законну силу.
— Добре-добре! Я щось придумаю, — сказав Сен-Клер, аби кузина від нього відчепилася, і взяв газету.
— Прошу вас, зробіть це зараз.
— А що, небо падає на землю? Куди поспішати?
— Не варто відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, — афоризмом відповіла міс Афелія і подала Сен-Клерові папір, перо та чорнило. — Ось, прошу. Сідайте і пишіть.
Сен-Клер ненавидів, коли хто-небудь чогось вимагав від нього негайно. Така наполегливість дратувала його.
— Та що це таке? — ображено вигукнув він. — Невже я коли-небудь не дотримувався даного слова? Чи не проходили ви, бува, курсів у якогось торгаша, кузино, що хапаєте мене зубами за горло?
— Просто я хочу довести справу до кінця якомога швидше. Ми не знаємо, що з нами трапиться завтра. Ви можете раптово померти, розоритися — і тоді нещасну Топсі продадуть із молотка!
— Ви напрочуд завбачливі! Ну що ж, якщо я потрапив у полон до янкі, доведеться бути покірним.
Сен-Клер добре знався на юридичних паперах, тож без сторонньої допомоги легко і швидко склав необхідний документ і підписався розлого і чітко.
— Будь ласка, шановна кузино, тримайте свого папірця. Тут усе написано чорним по
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.