Читати книгу - "Тінь перемоги"

Сиділа вся ця весела компанія в курортних умовах і дуже недовго. Незабаром дивна смерть спіткала секретаря ЦК товариша Жданова Андрія Олександровича, який намагався наводити порядок у країні. Був заарештований міністр державної безпеки генерал-полковник Абакумов. Потім, дуже дивною смертю помер і Сталін. І тут же Тєлєгіна, Крюкова і Русланову випустили. Судді, які цих злодіїв, мародерів і розкрадачів судили, тут же їх і виправдали.

А чому? За нововиявленими обставинами.

Що ж це за обставини такі відкрилися? Слідчі справи друзів Жукова цього не уточнюють. Відкрилися обставини, і все тут - виходьте, товариші, з в'язниці.

Але гадати про причини швидкого звільнення довго не доводиться. До самих вершин влади прорвався товариш Жуков. Ось це й були ті самі нововиявлені обставини. А тому злодійкуваті друзі й соратники великого стратега були урочисто випущені на волю.

Ось тут і з'ясувалося, що все-таки гнав товариш Тєлєгін ешелон краденого добра не для улюблених земляків, а для себе. Вийшовши з в'язниці, він зажадав, щоб ешелон з добром повернули не землякам, а йому особисто. Виникла дивна ситуація. З одного боку, генерал-лейтенант Тєлєгін - злодій, мародер, розкрадач трофейного майна. З іншого боку, за наказом Жукова він випущений з в'язниці, судимість з нього знята. Виходить, що він начебто вже й не злодій, і не мародер. Що ж робити з конфіскованим ешелоном трофейного майна? Якщо визнати, що Тєлєгін не злодій, отже, конфіскований ешелон з трофейним майном належав йому, значить треба Тєлєгіну ешелон з добром повернути або відшкодувати вартість. Але всім зрозуміло, що радянський генерал-комуніст на свої трудові заощадження не міг купити навіть один 60-тонний вагон шовкової жіночої білизни. А тут — ешелон.

У Головній військовій прокуратурі та Генеральній прокуратурі СРСР було знайдене соломонове рішення. Генерал-лейтенанту Тєлєгіну оголосили: ти не злодій, ти чесна людина, живи на волі, але ешелон з трофейним майном ти вкрав, тому ми його тобі повернути не можемо. Головний військовий прокурор Радянської Армії генерал-лейтенант А. А. Чепцов «від імені Генерального прокурора СРСР Руденка недвозначно нагадав наполегливому скаржнику, що речі, які він вимагає повернути, "придбані незаконним шляхом", а тому поверненню не підлягають.» (ВИЖ 1989 № 6 стор 82)

Свої скарби зажадала назад і Лідія Русланова. За конфісковану шкатулку з діамантами їй запропонували компенсацію в 100 тисяч рублів. «А вона вимагала мільйон. За словами Л. Русланової, серед прикрас, вилучених у неї, були унікальні вироби, і вартість шкатулки, де зберігалися ці цінності, становила 2 мільйони.» («Русская мысль». 22 лютого 2001)

Що таке два мільйони рублів за поняттями 1948 року, коли Русланову заарештували? Після грошової реформи 1947 року і до 1953 року, коли Русланову випустили з в'язниці, інфляційних тенденцій фактично не спостерігалося. Тепер згадаємо наведений вище уривок з листа генерал-полковника І. А. Сєрова Сталіну 8 лютого 1948: генерал МДБ в той час отримував 5-6 тисяч рублів на місяць. Це - 60-72 тисячі на рік. З цього випливає, що генералу-чекістові треба було від 28 до 33 років заарештовувати людей, допитувати їх і катувати, рвати їм нігті і ніздрі, ламати їм хребти, палити села, розстрілювати заручників і полонених офіцерів, гнати своїх і чужих ешелонами в табори і на розстріл, щоб зібрати грошей на одну скриньку Русланової. Ясна річ, усі ці роки генерал-чекіст мав би всі отримані гроші складати, і ні копійки не витрачати.

За доброю комуністичною традицією армійський офіцер і генерал отримував рівно вдвічі менше, ніж чекіст, який мав рівну кількість зірок на погонах. Отже, армійському генералові, щоб зібрати грошей на одну таку скриньку треба було командувати дивізією або корпусом вдвічі більше часу - від 56 до 66 років. І нічого не витрачати.

Донька великої співачки і героїчного генерала Маргарита Володимирівна Крюкова в тій же статті, в якій повідомляється про вартість шкатулки з діамантами у два мільйони рублів, продовжує розповідь про свого чесного батька: «В. Крюков за все своє життя не міг відрізнити діамант від кругляка: коло його інтересів лежало в іншій площині. Він був розумною, освіченою людиною. І особливою його слабкістю була російська класична література, а на чому він сидів і спав, для нього не становило ніякого інтересу». («Русская мысль». 22 лютого 2001)

Слабкому на класичну літературу генералу Крюкову було все одно з чого їсти: з мідного солдатського казанка чи з алюмінієвої миски. Тому він їв зі срібних тарелів із золотим орнаментом, вкрадених у Потсдамському палаці. Йому було все одно на чому їздити: на розбитому радянському автомобілі «Москвич» чи на старому іржавому велосипеді. Тому він їздив на автомобілі, який створювали для фюрера Німецького райху. Він не розрізняв діамантів від каміння. Але, мабуть, заповітну скриньку наповнював не каменюками.

Ні Тєлєгін, ні Русланова, ні Крюков ніколи після звільнення не заявляли про свою невинність.

Генеральна прокуратура СРСР, підкоряючись наказам Жукова, звільнила його друзів з в'язниці. Однак у всіх офіційних документах підкреслювалося, що їм повертається лише частина майна, бо інша частина придбана шляхом грабежу, крадіжки й мародерства.

У своєму поясненні до Центрального комітету комуністичної партії Жуков не заперечував, що генерал-лейтенант Тєлєгін крав.

І ось тепер проблема нашим агітаторам: як виправдати мародерів, грабіжників і злодіїв Тєлєгіна, Крюкова, Русланову? Аж надто брудне оточення у кандидата в святі Георгія виходить.

Виправдання мародерам знайшли швидко. І не одне.

Виправдання перше: вони брали тільки гарні речі, у них художній смак. Це їх виправдовує. Діаманти менше двох каратів вони не брали. Чи це не свідчення відмінного смаку? Чи це не виправдання нещасним жертвам сталінізму? Цей аргумент мені подобається. За часів Єльцина був розграбований Алмазний фонд Росії. Дійшло до того, що дирекція була змушена влаштувати виставку. Треба було показати: розкрадено багато чого, але дещо