Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не можу дочекатися вихідних і нашого першого повноцінного побачення, - Дмитро відволік увагу від дороги і подивився на Ліну спокусливим поглядом. - Я вже шкодую, що попросив перенести його на суботу. Почуваюсь ідіотом – стільки чекав, а коли випала можливість пригальмував.
- В тебе на це були вагомі причини, - м’яко-винувато посміхнулась Ліна.
Вони цього тижня, як дівчина і пропонувала, зустрілися за вечерею і вона розповіла про своє рішення нарешті розпочати з ним справжні стосунки. Ліна боялася, але розповіла і про Вадима, щоб з самого початку не було ніяких таємниць і недомовленостей. Дмитро, хоч не хотів цього визнавати, проте засмутився. Він не відмовився від неї, навіть не натякав на таку можливість, але попросив трошки часу, щоб звикнутися з цією інформацією.
Сьогодні ж хлопець був у прекрасному настрої і Ліна тільки м’яко посміхнулась його ентузіазму і захвату:
- Знаєш, мене трохи дивує твоя завзятість після того, що я тобі розповіла. Тому, маю щире сподівання, що ти простив уже мою помилку.
Дмитро задумався і після кількахвилинної мовчанки заговорив:
- Ну в стосунках ми не були. Обіцянок одне одному не давали. Та й ти сама мені говорила, що не вимагаєш від мене недоречної вірності. Скажімо, я дивлюсь на цю ситуацію так: це було до нас і, відповідно, мене не стосується.
Якщо копнути глибше, хлопець таки трохи лукавив говорячи так. Він, насправді, ревнував, хоч як не старався це заперечити передусім перед собою. Коли Ліна розповіла свою з Вадимом історію для нього наче останні деталі головоломки склалися. Він помічав, що між ними щось більше, ніж робочі стосунки. Дмитро не міг пояснити свого ірраціонального відчуття, але, попри все, воно його не покидало. Коли ці двоє опинялися в одному приміщенні навіть він відчував дивне силове поле, що невідомо звідки бралося.
Проте Ліна вибрала його, Дмитра, і він собі поклявся зробити все, щоб вона викинула з голови своє вже колишнє кохання . Він допоможе їй назавжди забути свою біль. Поволі, міліметр за міліметром він відвойовуватиме її серце, якщо доведеться.
- Ну що ж, це дуже добре. Я дуже хочу побудувати з тобою стосунки, - вона по-дитячому мило посміхнулась, - і маю щиру надію, що все в нас вийде.
- Не сумнівайся, - підморгнув їй Дмитро.
Хлопець заїхав на паркінг і заглушив мотор, після чого вони з Ліною вийшли і попрямували до ліфта. Вони не встигли ліфтом доїхати до свого поверху, як в дівчини задзвонив телефон.
- Марта, - кивнула Дмитрові і радісно відповіла на дзвінок. – Привіт, подруго. Ти що це в таку рань за мною скучила? Чи вже потрібно з сином посидіти?
- І тобі привіт, - почувся втомлений голос. – А про допомогу, це ти в яблучко. Малий всю ніч не спав, незважаючи на те, що ми перепробували всі методи з тої товстої, але абсолютно марної книженції. Тільки тепер он заснув.
- Співчуваю, - жалісно зітхнула Ліна виходячи з ліфта і чмокнувши Дмитра на прощання пішла до себе. – Я постараюсь якось вирвати час і допомогти тобі. А, до речі, ти чого не спиш разом з ним?
- Та не можу заснути і вирішила зателефонувати тобі, може казку розкажеш, заколишеш, - втомлено засміялась Марта, - а то я знервувалась за цілу ніч.
- Знайшла казкарку, - голосно зітхнула Ліна
- Ну гаразд. Давай розповідай як твої справи. Ти уже прийняла якесь рішення чи ні? Хочу трохи відволіктись на якусь тему, не пов’язану з дитячими криками, грудним вигодовуванням і підгузками.
- Прийняла, Мартусь. Прийняла. І дай мені хвильку - Ліна зайшла до себе в кабінет і попросила подругу пару хвилин зачекати та поклала телефон на стіл.
Дівчина зняла пальто, всілася за свій стіл і вернулася до розмови:
- Я знову тут.
- Це чудово, що ти знову тут, бо я до сверблячки хочу знати, що ти там вирішила. Вирішила як краще для тебе, чи мені знову доведеться давати тобі заспокійливі в майбутньому. Зауваж, що тепер в мене обмаль часу на це.
- Все, ніяких заспокійливих. Я вже сита ними по горло, - впевнено заговорила Ліна.
- Прекрасно. Я рада за тебе і ти мене заспокоїла. Тепер і поспати зможу, - жартівливо додала Марта.
- Рада, що ощасливила тебе. Ну то як? – поспішила змінити тему розмови Ліна. – Якось приїду і допоможу тобі.
- Не потрібно. Ти зі своїм життям розбирайся. В нас дві бабусі. Одна з них сьогодні обіцяла прийти поняньчити внука, - позіхаючи відповіла Марта. – Ну гаразд, я тоді спробую поспати, поки малий не проснувся і це все не почалося знову, а за тебе я рада. Ти все правильно зробила. У вас з Дмитром все вийде.
- Теж на це сподіваюся, - погодилася Ліна, - а ти відпочивай і передавай вітання своїм хлопцям.
- Обов’язково. Па, - позіхнула Марта і вимкнула зв’язок.
Поговоривши з подругою Ліна помітила, що досі в кабінеті сама – щось колеги не поспішали сьогодні на роботу. Дівчина взялася переглянути свою робочу пошту, але, як очікувалося, в ночі ніхто не працює, тому було тільки два листа корпоративної розсилки. Вона зайшла на свою особисту пошту і крім стандартних, періодичних листів-спамів, було ще одне, яке Ліна спочатку теж хотіла видалити, бо воно скидалось на підозріле (чого доброго, вірус в середині), але увага зачепилася за ім’я поштової скриньки, в якому було «Greta».
Так звуть колишню дружину Вадима...
Збігом це не видавалось. Ліна відкрила листа і почала читати:
«Ліна, привіт.
Ми не знайомі, у всякому разі, особисто. Думаю ти пригадаєш нашу з тобою не надто приязну телефонну розмову . Я б, до речі, хотіла вибачитися за свій тодішній тон. Тож вибач. Я тоді була наївною дурою, яка щиро сподівалася, що завоюю коханого чоловіка, а тут якась, даруй, пройдисвітка поряд з ним. Знати б мені тоді, ким для нього була та «пройдисвітка»...
Я закохалася в нього в той самий момент, коли він глянув на мене своїми неймовірно-красивими очима (думаю, ти розумієш про що я), але завжди відчувала прохолодне до себе ставлення.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.