Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

А Гліб розмірковував про те, що належить робити, щоби глибоко запасти у душу матерів своїх обраниць. Зрештою, вирішив, що вранці зателефонує Самойлову. У того проблем із тещею ніби як не виникало. Нехай ділиться досвідом. Здається, час настав.

— Я тільки речі не зібрала ще… — у якийсь момент Настя знову порушила мовчання. Сказала вголос, хоча планувала ніби як про себе.

Імагін міг вдати, що не почув, або плечима знизити, щоб Туся вважала мовчазну відповідь так, як сама вважатиме за потрібне, але він вчинив інакше.

— Насте, ти так хочеш додому? — повернувся на бік, заглядаючи в обличчя, чітко помітне в напівтемряві. — Переїдь нормально. Хочеш, завтра твоїм скажемо? Якщо боїшся, я сам скажу.

— Що скажеш?

— Що хотів би, щоби ти до мене перебралася.

— Батькам зазвичай не про це говорять, Глібе.

— Тобто, якщо заміж покличу, підеш?

Настя прикусила язика. Дуже небезпечні розмови. Поки їх краще уникати й обходити.

— Мама не зрозуміє, Глібе. Поки рано.

Він довго дивився на неї, а потім кивнув.

— Гаразд. Але ми повернемося до цієї розмови.

Настя й сама це розуміла. А ще розуміла, що повернуться вони до неї дуже скоро. Але хоча б мінімально підготувати до такого швидкого розвитку подій маму, дівчина була зобов’язана.

Ось з’їздять до бабусі, тоді й вирішать, чи варто гнати вороних коней. Або справа все ж просто у швидкоплинному захопленні, яке рано чи пізно набридне Імагіну.

Вранці проспати було не можна, а вони… як завжди…

***

— Знову?

— Так, пробач.

Через те, що вони знову проспали, речі вранці зібрати Настя так і не встигла, а Імагін, відповідно, запізнився на нараду.

Як результат, Веселова прибула на вокзал вчасно, але зовсім не готова, а Гліб знову затримувався в офісі.

— Я ще навіть не виїхав, Насте. Ви на таксі доберетеся або будете чекати?

— На таксі.

— Вибач.

— Нічого страшного, — Настя розмовляла з Імагіним, дивлячись на табло, на якому інформація про потяги, які прибувають, періодично змінювалася. Потрібний мав бути на місці вже через десять хвилин.

Якщо чекати Гліба — це не менше ніж пів години. А за цей час, якщо діяти швидко, вони з мамою й Андрійком можуть встигнути добратися додому своїм ходом.

— Тоді о сьомій я у вас?

— Так.

— Які квіти я маю купити, скажи-но ще раз, а то забуваю вічно.

— Гербери. Вони на великі ромашки схожі.

— Добре, я записав. — Настя хмикнула. Їй подобалося, що Гліб ставиться до знайомства з мамою так відповідально. Намагається догодити — запитав про улюблені квіти, улюблене вино й шоколад. Дізнався ім’я по батькові, збирався теж записати, але потім чомусь сказав, що запам’ятає так. Спробував дізнатися в Насті, чи є вдома якісь теми, розпочинати які не можна, Веселова згадати такі не змогла. Навіть щодо того, що краще одягти, Імагін впорався. Настя посміялася, після чого абсолютно щиро зізналася, що як би він не одягнувся, що б не приніс і яку нісенітницю ні молов, однаково сподобається мамі. Їй же подобається. Дуже-дуже подобається.

Усміхаючись цим думкам, дівчина вийшла на перон.

Першим із вагона вистрибнув Андрійко. Настя побачила брата, тут же неусвідомлено розпливаючись у ще більш щасливій усмішці. Жах як сумувала!

Настільки, що навіть обійматися полізла. Він, звичайно, ухилявся, не гарно ж, із сестрою рідною обніматися, що люди-то подумають? А потім здався. Навіть по спині поплескав, висловлюючи найвищий ступінь ніжності.

А з мамою Настя обіймалася куди довше й зовсім по-жіночому. Навіть вийшовши з будівлі, випустити руку Наталії Настя не змогла.

— А де Гліб? — жінка крутила головою, хвилюючись через майбутню зустріч. Усе змішалося в їхньому домі — хвилюватися належить йому, а їй дивитися оцінювально, вирішуючи, чи гідний чоловік її дочки, але поки вона сама хвилюється, як здавалося самій Наталії, набагато більше ніж дочка або її хлопець.

— Не зміг, мамо. Справи. Але ввечері домовилися, що о сьомій — у нас.

— Добре, — Наталя підбадьорливо усміхнулася Насті, провела по щоці дочки, сама ж навіть полегшено зітхнула. До вечора ще є час, а зустрічати ймовірного зятя на своїй території їй буде куди спокійніше.

— Як там бабуся? — змінюючи тему, Настя усміхнулася у відповідь.

— Добре, тобі вітання, ну й чекає, звичайно…

Додому вони їхали, обговорюючи все, що сталося з ними за час розлуки. Настя похвалилася плиткою й новою роботою, Наталя сотнею смачних рецептів, які були опановані, а Андрій парою бойових поранень.

Дім же їх зустрів чистотою, тишею і спокоєм.

Сьогодні всі троє поверталися у квартиру. Ось тільки Наталя з Андрієм цьому раділи, а Настя… вона трохи сумувала. Кажуть, що в гостях добре, але вдома краще. Настя або готова була сперечатися з цим твердженням до хрипоти, або… готова була визнати, що свій дім легко могла б проміняти на квартиру Гліба, просто тому, що там живе він.