Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Глава 1

Час, який залишився до приїзду мами з Андрієм, Настя з Глібом провели разом. Майже всі, крім  робочих буднів Імагіна й тих моментів, коли Настя втікала від нього ніби як тому, щоби зайти у свою квартиру, а реально — щоби подумати, ну й потихеньку знову звикнути до думки, що скоро все закінчиться.

У них було дуже багато спільних планів: спочатку вони мали з’їздити до бабусі, через два тижні почнеться навчання, Гліб говорив, що хоче на початку вересня ще встигнути гайнути з Настею кудись на море, а Веселова вічно відмовлялася. У неї на початку вересня й так занадто багато початків: знову навчання, нарешті робота, яке море? Та і знову-таки, рівень серйозності все підвищується.

Вона почала пити таблетки, Гліб не наполягав, навіть не натякав, але коли Настя, червоніючи, сказала про це, явно схвалив.

У них іноді траплялися якщо не скандали, то суперечки. Імагін усе ж занадто часто наполягав на тому, що самій Насті було не потрібно, і навіть трохи напружувало. Наприклад, напружували рахунки в ресторанах, де їжа така ж, як у тих кафе, у які ходила раніше вона, але Гліб знову і знову тягне її саме в ті, які вважаються престижними. Ще чоловік подарував телефон… Не спитавши, а коли намагалася відмовитися — образився. Вона теж образилася. Так і ходили весь вечір — їли мовчки, сиділи на дивані — мовчки, Імагін — у ноутбуці, сама Настя — дивлячись на екран телевізора. А потім новий девайс, який ніби німим докором лежав на журнальному столику перед ними, сповістив про прихід нового повідомлення.

Гліб, який тримав до цього свою слухавку в руках, відклав її.

Настя бачила, хто відправник, навіть кілька слів можна було б розглянути, якщо постаратися. Він зробив перший крок, їй потрібно було або піти назустріч, або розвернути телефон екраном вниз, наполягаючи на своєму. Вона вчинила так, як наказало серце.

'До біса телефон, хочеш — втопимо його, тільки не сердься'.

Девайс топити вони не стали, дутися Настя припинила, єдине, що зробила — наполягла на тому, що більше подібних подарунків без її відома робити він не буде. Хоча б поки. Поки вона не звикне.

Вони звикали. Настя — до зайвого, як їй здавалося, пафосу й марнотратства, а ще до іноді дуже вже поганого характеру, небажання в дечому змінювати звичний спосіб життя, Гліб — до її спроб усе ж дещо змінити.

— Мені телефонувала Катерина Павлівна, сказала, що ти її відправила… — це був один із таких випадків. Він — на роботі, а Настя чудить.

— Не відправила, просто сказала, що сьогодні прибирати й готувати не треба, я сама.

— Навіщо? — він чи то злився, чи то дивувався.

— Тебе не влаштовує, як я готую й застеляю ліжко?

— Навіщо робити це, якщо Катерина Павлівна отримує за це гроші?

— Напевно, тому, що я отримую від цього задоволення. Отримувала.

Настя образилася, завершила розмову.

А Гліб ще кілька хвилин сидів мовчки, намагаючись збагнути, на що?

Невже їй дійсно в кайф займатися домашніми справами? А потім поступово почав наздоганяти. Мабуть, у кайф. А якщо їй у кайф готувати для нього… вона йому практично в любові зізналася тільки що, а він…

Того вечора Імагін примчав додому з великим букетом й цілу годину переконував засмучену Настю, що помре, якщо не спробує хоч щось, що приготоване особисто нею.

Попри всі благання, сама готувати дівчина категорично відмовилася, довелося удвох.

Звичайно, Катерину Павлівну Гліб не звільнив, але тепер кожна спільна трапеза, коли вона готує для нього, або він для неї, що траплялося рідше, але траплялося, отримала новий сенс.

В останню ніч, перед поверненням Настиної рідні, вони мало спали. Це був ніби останній день відпустки, а завтра почнуться будні. Хоча все ж не так — завтра їм належала дуже важлива подія — знайомство з батьками. Поки — з Настиною мамою, а потім уже й черга старших Імагінів не за горами.

— О котрій прибуття? — Настя перехопила руку чоловіка, вклала в її свою, закинула ногу на стегно, притискаючись тісніше, зітхнула. Складно буде засинати та прокидатися без нього.

— О десятій. Вранці.

— Добре, тоді я з’їжджу на роботу, а потім на вокзал.

— А я звідси одразу на вокзал поїду. Там і зустрінемося.

— Відвезу вас додому, познайомимося, але потім знову до вечора потрібно буде поїхати.

— Добре. Їм би відпочити, підготуватися до зустрічі…

— І мені ж підготуватися потрібно… морально, — Гліб хмикнув, стискаючи у своїй руці її — маленьку, тоненьку тендітну.

— У мене найкраща у світі мама, Глібе. Вона тебе не з’їсть. І нервувати буде більше ніж ти.

Вони замовкли, одночасно думаючи про те, як усе пройде завтра.

Настя колись знайомила з мамою Петра, але то знайомство було зовсім іншим — їй самій тоді було вісімнадцять, та й Петро не дотягував до Імагіна здатністю вражати. Той був трохи роззявою, легким на підйом і сміхотливим, а цей — чоловік-скеля. Чоловік. З хлопцем маму вона знайомила, з чоловіком — ні. А це ж різниця. Вона її відчуває, отже, Наталя теж відчує.