Читати книгу - "Сестра Керри"

«А в них же було на початку не більше, ніж у мене тепер», — думалось йому.

І він подався до найближчої гральні, почуваючи себе майже так, як колись. Хвилювання, викликане сваркою, потім обід у готелі з коктейлями і добрі сигари запаморочили йому голову, і він став майже давнім Герствудом, можливо, востаннє у своєму житті. Проте це все ж не був цілком колишній Герствуд, це була людина, що змагалася зі своїм роздвоєним сумлінням і гналася за примарою.

Це гральне кубло нічим не відрізнялось від попереднього, хіба що містилось у задній кімнаті трохи кращого бару. Якийсь час Герствуд стежив за грою, потім, зацікавившись, приєднався сам. Як і минулого разу, спершу йому щастило, кілька разів він виграв, і це підбадьорювало його, а кілька разів програв, і це розпалювало його і затягало глибше. Нарешті азарт цілком заволодів ним. Він упивався риском і одного разу, не маючи на руках нічого значного, зважився на блеф, щоб зірвати велику суму. Це йому вдалося, і він був у захваті.

Сп’янівши від здобутої перемоги, він вирішив, що щастя на його боці. Ніхто, крім нього, не виграв стільки! Знов у нього була на руках посередня карта, і він знов вирішив відігратися на ній. Але його партнери були люди спостережливі, вони майже читали його думки.

— «У мене три, — подумав один із картярів, — триматимусь до кінця».

І почалось:

— Ставлю ще десять.

— Відповів.

— Ще десять.

— Відповів.

— Знов десять.

— Маєте!

Дійшло до того, що в банку набралося вже сімдесят п’ять Герствудових доларів. Його противник замислився: а що, як у цього чолов’яги і справді добра карта?

— Відкрили, — промовив він.

Герствуд відкрив. Його карта була бита. Свідомість того, що він втратив сімдесят п’ять доларів, привела його в розпач.

— Ще раз? — запропонував він похмуро.

— Гаразд, — відповів той.

Дехто з картярів підвівся, їхні місця зайняли інші з числа спостерігачів. Час минав, вибило вже дванадцяту… Герствуд не кидав карт, виграючи і програючи незначні суми. Він стомився і в останній партії програв ще двадцять доларів. Страшна туга стиснула йому серце.

О чверть на другу вийшов він із гральні. Безлюдні, холодні вулиці немов глузували з нього. Повільною ходою простував він на захід, не згадуючи вже про сварку з Керрі. Піднявшись по сходах, він ввійшов до себе, наче нічого не сталося. Його думки були зайняті програшем. Присівши на ліжко, він перелічив гроші. Тепер у нього лишилось тільки сто дев’яносто доларів і жменька дрібняків. Герствуд сховав гроші і почав роздягатись.

«Що це зі мною, справді?» — подумав він.

Уранці Керрі майже не розмовляла з ним, і він відчув, що краще буде, як він знову піде з дому. Він розумів, що скривдив її, але не хотів перший миритись. Його охопи» відчай, і день або два він зранку йшов з дому і жив так, як належить джентльменові — як він те розумів, — а це вимагало грошей. Після своїх безумств він почував себе ще гірше і морально, і фізично, не кажучи вже про те, що в його гаманці не стало ще тридцяти доларів. Нарешті він ніби опам’ятався.

— Сьогодні прийдуть по квартирну плату, — байдуже промовила Керрі за три дні, і це було її ранковим привітанням.

— Справді?

— Так, сьогодні друге число, — відповіла Керрі.

Герствуд насупився. Потім у розпачі врійняв гаманець.

— Як багато доводиться платити за квартиру! — промовив він.

На черзі були останні сто доларів.

РОЗДІЛ XXXVII

Дух пробуджується. Знов у шуканні виходу

Немае рації розповідати, як у свій час дійшло до останніх п’ятдесяти доларів. Герствуд так розпорядився грішми, що семисот доларів вистачило тільки до червня. Ще до того, як пішла остання сотня, він почав натякати, що наближається катастрофа.

— Я просто не розумію, — сказав він якось, присікавшись до дрібної суми, витраченої на м’ясо, — чом у нас так багато йде на прожиток?

— А по-моєму, ми зовсім небагато витрачаємо, — відповіла Керрі.

— Мої гроші вже виходять, — провадив він, — я просто не уявляю собі, на що вони розійшлися.

— Усі сімсот доларів? — вигукнула Керрі.

— Так, лишилося тільки сто.

У нього був такий розпачливий вигляд, що Керрі злякалась. Вона зрозуміла, що вона теж весь час лишалася бездіяльною. Власне, вона давно вже почала це відчувати.

— Але, Джордже, чом же ти не шукаєш роботи? — вигукнула вона. — Ти напевне зміг би щось знайти!

— Я шукав, — відповів він. — Не можу ж я примусити людей дати мені роботу.

Вона нерішуче поглянула на нього, потім сказала:

— Що ж ти думаєш далі робити? Сотні доларів не вистачить надовго.

— Не знаю, — відповів він. — Я можу тільки шукати.

Від цих слів Керрі стало страшно. Вона не переставала

тепер з розпачем обмірковувати їхнє становище. Не раз вона згадувала про театр, як про вхід до того царства розкошів, про яке так — палко мріяла. Тепер, як і в Чікаго, Керрі знову вхопилась за цю думку, — це була остання надія. Треба щось робити, якщо Герствуд найближчим часом не знайде роботи. Можливо, їй доведеться знову самій боротися за шматок хліба.

Як же люди потрапляють на сцену? Досвід у Чікаго показав Керрі, що там вона йшла хибним шляхом. Напевне, є люди, які вислухали б, випробували б і дали б їй можливість показати свій хист.

Якось за сніданком, днів через два, Керрі навела розмову на театр, розповівши про приїзд до Америки Сари Бернар. Герствуд теж бачив афіші.

— Як люди потрапляють на сцену, Джордже? — спитала вона, ніби між іншим.

— Не знаю, — відповів він, — мабуть, є спеціальні театральні агенти.

Керрі помалу пила каву, не підводячи очей.

— Люди, які займаються тим, що підшукують місце, кому треба?

— Мабуть, так, — відповів він.

І раптом він звернув увагу на те, що вона спитала це якось особливо.

— Невже ти ще мрієш стати актрисою? — спитав він.

— Ні,— відповіла вона, — мені просто цікаво знати.

Герствуд був чомусь проти цього наміру, чому — він і сам не знав. Він більше не вірив, що Керрі, яку він мав змогу спостерігати три роки, здатна досягти в цій галузі значних успіхів. Йому здавалось, що вона надто простодушна для цього, надто лагідної вдачі. Людей мистецтва він уявляв собі імпозантнішими. Якщо вона спробує піти на сцену, то потрапить до рук якого-небудь третьорядного антрепренера і стане такою ж, як «усі вони». Герствуд дуже добре знав, що таке «усі вони»! Керрі гарненька, вона влаштується непогано. Але що тоді буде з ним?

— На твоєму місці я б назавжди викинув цю думку