Читати книгу - "Сестра Керри"

Це запитання різонуло Герствуда, наче удар батога, і віп одразу спохмурнів.

— Як у неї є очі, то бачила. Я ж їй відчинив.

— Ой! — вихопилось у Керрі, і вона від хвилювання стиснула руку в кулак. — І що ж вона казала?

— Та нічого, — відповів він. — Сказала тільки, що їй ніколи чекати.

— І ти був у такому вигляді! — вигукнула Керрі. Вона не могла більше стримуватись.

— Ну, і що з того? — розсердився й він. — Звідки я міг знати, що вона прийде?

— Ти знав, що вона може прийти, — відповіла Керрі.— Я тобі казала, що вона збирається до нас. Скільки разів я просила тебе одягати інший костюм. О, який жах!

— Та годі тобі! — пробурмотів він. — Що ж тут такого? Однаково тобі з нею не дружити. Вони надто багаті.

— А хто тобі сказав, що я хочу з нею дружити? — вигукнула Керрі з люттю.

— А чого ж ти тоді зчинила таку бучу, що я не так одягнений? Можна подумати, що я…

Керрі перебила його:

— Так, ти маєш рацію, я не могла б дружити з нею, навіть якби й хотіла, але хто ж у цьому винен? Добре тобі сидіти тут на дозвіллі й розводитися про те, з ким мені дружити, а з ким ні! Пішов би краще та пошукав роботи!

Це пролунало, як грім з ясного неба.

— А тобі що до того? — люто вигукнув він, підводячись з місця. — Я плачу за квартиру? Плачу? Я даю…

— Так, ти платиш за квартиру! — перебила Керрі.— Послухати тебе, на світі тільки й діла, що сидіти у квартирі. Ти вже три місяці нічого іншого не робиш, тільки сидиш тут і пхаєш свого носа туди, де не твоє діло. Хотіла б я знати, навіщо ти одружився зі мною?

— А я не думав з тобою одружуватись, — огризнувся він,

— Як то? А що ж було в Монреалі?

— Хоч би що там було, а я з тобою не одружувався, — * відповів він. — Можеш назавжди це викинути з голови. Ніби й сама не знаєш!

Керрі якусь мить дивилась на нього, широко розплющивши очі. Вона була певна, що зв’язана з ним законним шлюбом.

— Навіщо ж ти брехав мені? — люто скрикнула вона. — Навіщо примусив тікати з тобою?

Останні слова прозвучали майже риданням.

— Примусив тікати! — промовив Герствуд, зневажливо скрививши губи. — І хто тебе примушував?

— Ой! — скрикнула Керрі, не витримавши напруження і відвертаючись від нього. — Ой-ой! — і вона вибігла у вітальню.

Герствуда кинуло в жар; він прокинувся від своєї апатії. Він витер чоло і озирнувся навколо себе, потілі пішов у спальню і переодягся. Керрі принишкла; почувши, що він одягається, вона перестала плакати. Спочатку в неї промайнула тривожна думка, що він може отак покинути її зовсім без грошей; але те, що вона може втратити його назавжди, її не лякало. Вона чула, як він відкрив гардероб і дістав з верхньої полиці капелюх. Потім грюкнули двері до їдальні — він пішов.

Кілька хвилин панувала тиша, потім Керрі підвелась. її очі були сухі. Вона визирнула з вікна. Герствуд крокував у напрямі до Шостої авеню.

Він пішов по Тринадцятій вулиці, потім перейшов Чотирнадцяту і звернув до Юніон-скверу.

— Шукати роботи! — бурмотів він сам до себе Шукати роботи! Вона посилає мене шукати роботи…

Він намагався захиститись від голосу власного розуму, який обвинувачував його, доводячи, що вона має рацію.

«Лиха година принесла цю місіс Венс, — думав він. — Стала і витріщилась на мене. Знаю, знаю, що вона подумала».

Герствуд пригадав кілька зустрічей з нею, коли вони жили на Сімдесят восьмій вулиці. У неї завжди був вигляд багатої дами, і він намагався триматися з нею, як рівний їй. І от тепер вона побачила його в такому вигляді. Він навіть наморщив чоло, так стало прикро.

— Прокляття! — раз у раз вихоплювалося в нього.

Він вийшов з дому о чверть на п’яту. Керрі плаче, значить, сьогодні обіду не жди.

«Якого чорта! — підбадьорював він сам себе, намагаючись приховати від себе власну ганьбу. — Не таке вже це все страшне. Ще мені не кінець».

Озирнувшись і побачивши поблизу кілька великих готелів, він вирішив зайти в один з них і пообідати. Треба купити газети і посидіти там у затишку.

Він піднявся в розкішну вітальню готелю «Мортон», що вважався на той час одним з кращих у Нью-Йорку, вибрав м’яке крісло і взявся за газети. Герствуда нітрохи не турбувало, що його гроші тануть і що така розкіш не для нього. Як наркоман, він прагнув забуття. За всяку ціну заспокоїти душевні муки і задовольнити прагнення до затишку й спокою! Без цього він не може. І не думати про завтрашній день — він не зносив уже думок ні про це завтра, ні про всі інші нещастя на світі. Як думку про неминучість смерті, так гнав він від себе думку про неминучість того, що гроші скоро вийдуть усі, до останнього долара, — і йому це майже вдавалось.

По пухнастих килимах походжали добре вдягнені мешканці готелю, і Герствудові пригадались минулі дні. Якась молода дама, що жила тут, грала на роялі, який стояв у ніші, і справила на Герствуда приємне враження. І він все сидів і читав.

Обід коштував йому півтора долара. О восьмій годині він покінчив з їжею і, побачивши, що ресторан порожніє, а натовп шукачів розваг на вулиці дедалі зростає, подумав, куди б і йому піти. Тільки не додому! Керрі ще не лягла. Ні, сьогодні він не повернеться. Він залишиться в місті і проведе час так, як може собі дозволити людина самостійна, що має гроші. Він купив сигару і вийшов на ріг, де купчились маклери, завсідники перегонів, театрали, — його рідна стихія. Спинившись серед них, він згадав, як проводив вечори у Чікаго. Скільки він тоді пограв у карти! І його думки знову повернулись до покера.

«Я не те зробив, — подумав Герствуд, згадуючи, як він програв шістдесят доларів. — Не треба було здаватись. Я б його обіграв, того типа. Я просто був не в формі, це мене й згубило».

Він почав перебирати всі можливі варіанти тієї гри і те, як би він міг виграти різними способами, коли б тримався рішучіше.

«Я досить досвідчений, щоб грати в покер і мати з цього зиск. Треба спробувати ще раз».

Перед його очима замелькали величезні ставки. Що, як він виграє сотню-дві, це було б дуже до речі! Скількох він знав таких, що жили з карт, ще й