Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Смартфон йому в долоньку вкарбовую, а він у мене очима-блюдцями дивиться. Господи, ну дитя ще. Лабораторії він варганить.

— Так, скажи, що ти — Ігнат від Кулака. Якщо не знають, то пофіг, замовляй трактор до кордону Олександрівки протягом наступних дванадцяти годин. У доларах, кажи, платити збираємося.

— А що... а що ми робити будемо? — розгублено кліпає Ваня, але напрочуд серйозним говором вимовляє. Нічого, зійде за дорослого.

— Ми, — ключі перебираю і пачку валюти нещастю кидаю, — будемо зуби показувати. А я… Я цю Олександрівку до біса знесу, якщо що, починаючи з недобудов на кордоні. Ось тоді розмова точно добре піде, як нам треба.

Вилітаємо раніше, благо, вертоліт готовий. Ваня від захвату під час набору висоти аж посвіжішав і почал ставити запитання ідіотські. Я на всі знаю відповіді, хоч щось заспокійливе за останні тижні.

Вивантажуємося мало не в чистому полі, подекуди — трава по коліно, і я вирішую Марата не чекати. За годину ще мають тачки пригнати та людей, але це занадто довго.

З шарпаком ми виходимо за хвилин десять у нормальний житловий сектор і я знаходжу мужика, що мені за двадцять тисяч автівку свою віддасть. Ну і звичний вираз мого обличчя не завадить.

Двадцять тисяч — нормальна компенсація, я — сучасна людина, 90-ті канули в Лету.

Ну, погрожував трохи. Нагадую, компенсація в грошовому еквіваленті.

Викликаю мера Василькова заздалегідь, він обіцяв зв'язати з мером Олександрівки.

Зустрічаємо другого мера, Калюжного, біля центрального фонтану з вульгарною статуєю голої дівки. Він оцінює ситуацію за кілька хвилин, поглядаючи на мене напружено. Ага-ага, зараз усіх на вуха піднімеш, тому що в місті новий шериф і це — я.

Калюжний телефонує начальнику поліції Петренку.

Ваня поруч зі мною аж як дикобразом приндиться. Так, Петренко — тут легенда. Гірший за пересічного мента разів отак у десять.

Мер щось там довго слухає, і надто коротко відповідає, і мені це не подобається.

— Що там, що? — вимагає Ваня.

Калюжний слухавку вирубує, і говорить тремтячим голосом. Ваня хапається за мою руку, і я стискаю його за худорлявий лікоть, підтримуючи. Потім заспокійливо йому по волоссю долонею пробігаю.

Усіх.

Я вб'ю їх усіх.