Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Не хвилюйтесь так, пані Айлін, – промовив Карім, вперше з якимось співчуттям у голосі, – у вас все вийде.

Але я лиш трохи всміхнулася, заплющивши на мить очі. Насправді хвилювалася так, ніби моє ім’я зачитали на врученні Оскара. Карім поправив моє волосся і посміхнувся.

– Ви змінились, пані. Гадаю, роль закоханої вам пасує найбільше з усіх зіграних вами.

– Дякую, Карімчику.

Підвівшись, я обійняла Каріма. Здалося, що навіть до нього ставлення стало іншим. Розгладила довгу смарагдову сукню, яку він мені обрав й пішла до виходу. Дорогою зустріла кількох журналістів, яких попросила покликати на визначення переможців. Хотіла стати вільною… Від брехні, як радив Валера. В залі вже було безліч людей… 

Серед натовпу чомусь побачила Баязида. В першому ряду! Чесно кажучи розгубилась, бо йому запрошення точно не давали. Але, опанувавши себе, пішла до сцени. Розхвилювалась ще більше, коли не побачила Валери на його місці. За цей час я дуже звикла до його підтримки й навіть потребувала її саме тепер не менше, але його не було. Відчула, як пальці почали тремтіти, коли дивилася у залу, в якій постійно спалахували фотокамери та звучали оплески.

– Мені дуже приємно бачити всіх вас у такий важливий для мене день… – промовила невпевнено, в надії виглядаючи Валеру. – Для усіх нас, адже позаду два місяці випробувань та клопіткої роботи. І… 

Погляд Баязида був прикутим до мене, як завжди задумливий та з легкою усмішкою. Потім побачила силует в далечині, який спинився осторонь. Але він прийшов, а здалось і з ним моя впевненість. Виглядав неймовірно у костюмі, як того потребував дрескод. Навіть без його кучериків, а зі стильною стрижкою, Валера виглядав на усі сто і якби не мої почуття, то закохатися в такого було б за щастя… Мигцем глянула на Уляну, що сиділа між Тімом та Максом, вони були б гарною парою якби я не напартачила.

Валера кивнув мені головою, а потім приклав руку до свого серця, розуміючи, якою важливою для мене стала саме його підтримка. Яскраво всміхнулась йому та продовжила:

– Щоб довго не випробовувати ваше очікування, попрошу Каріма принести конверти, в яких будуть імена переможців цього незвичного конкурсу. Дебютного для мене, якщо так можна сказати.

Залом прокотилась хвиля усмішок та подекуди оплесків, доки помічник йшов до мене.

– Мушу зауважити, що учасників було десять, але місць лише три… Особисто від мене кожен отримає винагороду за таку нелегку участь. Оцінювались роботи, звісно, не мною, щоб не було зайвих питань. – Карім подав мені перший конверт. – Третє місце у літературному конкурсі “Натхненні серця” отримує Владислава Ластовецька та її роман “Відшукаю тебе”.

Під оплески аудиторії жінка у синій сукні підвелася й попрямувала до мене. Бачити її радісну посмішку було неабияк приємно. Гадаю, потім вона стане ще ширшою, коли прочитає усі переваги, які давало навіть третє місце.

– Чесно кажучи, книга, яка посіла друге місце здавалася досить неочікуваним вибором, як на мене. Але дізнавшись більше про творчість авторки, я розумію, що нагорода цілком заслужена, – зробила глибокий вдих, знайшовши дівчину в натовпі, – цю нагороду отримує Уляна Мартинюк та її роман “Ти в моєму серці”.

Дівчина, здавалося, досі не вірила, що я назвала саме її ім’я. Навіть зі сцени бачила, як Тім з Максом підштовхували Уляну підвестись, що та зробила досить невпевнено. Але доки вона йшла до мене у своїй ніжній блакитній сукні, що робила її ще гарнішою, я швиденько глянула на Валеру. Навіть мені було помітно захват у його очах. Хоча я не настільки досвідчена в стосунках, але зіграла чимало ролей, щоб розгледіти почуття до дівчини.

Обійнявши Уляну, я дуже хотіла підбадьорити, бо ж бачила сум в її очах. Та не наважилась, прекрасно знаючи, через що він. Щойно вона повернулась на своє місце, Карім подав головний конверт. 

– Зазвичай на всіх церемоніях, у яких я брала участь, ведучі полюбляли лоскотати нерви глядачам та фіналістам… – знову оглянула зал, спинившись на Валері, який всміхався мені. Таке враження, ніби він пишався мною. – Але я не буду, бо це якось жорстоко. Тому перше місце наші судді вирішили надати… – я повільно розкрила конверт, читаючи написане. Спершу розгубилась, а потім подивилась  на Валеру, який кивнув мені та підняв великого пальця. Він знав? – …роману під назвою “Майстри на всю голову” Тимура Краковця.

Мабуть, моє розгублення було не меншим, ніж його. Хоча здалося, що інших учасників також. Невже всі чекали першість саме Валери? Я знову глянула на нього. Валера всміхався, отже, точно про щось знав. Глянула на Каріма й той був якимось дивним… Та потім глянула на Тимура, який підійшов до мене. Незвично гарний у костюмі, який дуже йому личив, роблячи з нього справжнісіньку зірку, що приїхала на Оскар за своєю статуеткою. 

Приємно було бачити його щасливим. Взявши свою нагороду він невпевнено потиснув мою руку та подякував суддям за таке рішення. Доки він повертався до свого місця, Карім подав мені конверти з винагородами для інших учасників і лише тепер я напружилась, подивившись спершу на помічничка, а вже потім на зал. Він дав мені лише шість конвертів…

– Каріме, тут лише шість… – прошепотіла я, закриваючи мікрофон.

– Так, пані Айлін. 

– Але мало бути сім! – прошипіла гнівно крізь зуби, тримаючи театральну посмішку.