Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В обід вони з Тесеєм погодилися, що великої користі з цього сидіння не буде, і вирішили розійтися. Айза вже знала, куди вона мусила йти.
Щось всередині неї підказувало, що часу лишилося зовсім небагато – наче вона мала вхопитися у спідниці пані Серпик і не відпускати їх, поки відьма не передасть їй усі свої знання. Вона не знала, звідки взялося це дивне відчуття, але воно все ніяк не відпускало, і ноги наче самі гнали Айзу до архіву.
Дощ лив їй прямо в лице, а вітер заважав ходьбі і, певно, саме через це Айза не відразу помітила невеличкий натовп, що зібрався біля дверей.
Оце була вже справді дивина. Певно, архів некромантів був найбільш непопулярною будівлею в Райні – запилений і старий, і зазвичай в ньому не виходило знайти і дрібки потрібної інформації, бо все по-справжньому важливе тримала гільдія в Анірі.
Але… Тепер тут жила пані Серпик. Не дивно, що містяни зібралися, щоб отримати благодать відьми – навіть у таку жахливу погоду.
Та що ближче Айза підходила, то більше вона сумнівалася у своїй думці. Того сонячного дня, коли вони з Тесеєм перетнулися із пані Серпик на площі, люди стояли спокійно, майже радісно. Тепер ж… натовп був безладним і голосним – і точно не привітним.
– Що відбувається? – тихо запитала вона, підбираючись до його краю. Вона не зверталася ні до кого конкретно, але до неї відразу ж повернулася стара жінка. Для ходьби вона спиралася на палицю, але зараз підняла її у повітря у дивній погрозі невідомо кому.
– Прийшли розбиратися із відьмою!
Айза підняла брови.
– З пані Серпик? – все ж перепитала вона, хоча сумнівів бути не могло. У Райні, наскільки вона знала, була тільки одна відьма. Жінка покивала головою, знову струшуючи своїм ціпком.
– Аякже, з нею! З цією змією підколодною!
Айза навіть не встигла поставити запитання, як жінка продовжила. У натовпі ніхто на неї не зважав – всі щось вигукували і говорили між собою, і ніхто не звертав уваги на сусіда.
– Накликала біду на Райн! Мертві встають з могил, погода зіпсувалася – і все перед Жнивами! Прикликала Літа на наші голови, та ще й заразила своєю поганню чесних людей… Марик помер! Загинув від її рук…
Жінка щось ще говорила, але її раніше гучний голос скотився у ледь розбірливе бурмотіння, і Айза не мала достатньо терпіння, щоб прислухатися. Вона вловила головну ідею.
Звісно, це було… очікувано, якщо подумати про це загалом. Місцеві просто знайшли нового цапа-відбувайла. Протестувати перед будівлею, повною некромантів, вони не наважувалися, а ось бажати смерті відьмі… ну, це вже зовсім інша справа.
І хто такий Марик?..
Швидкими рухами Айза подолала натовп і забралася на сходи. Люди трохи притихли, коли помітили, що вона збирається зайти у архів, але цей спокій не тривав довго – аж поки у ній не впізнали некромантку.
– Вона з відьмою заодно…
– Навіщо їй туди йти?
Айза не зважала на перешіптування ззаду. Все, про що вона думала – так це про те, чи зможе тепер і справді тримати голову пустою. Щойно вона зайшла до архіву і обтрусила з волосся і одягу хоча би частку води, Айза помітила і пані Серпик. Та сиділа за столом прямо біля входу – начебто навмисне там чекала. Думала, що хтось із містян наважиться і переступить поріг.
А, можливо, вона просто знала, що Айза прийде – як знала про це всі рази раніше.
– Пані Серпик? – запитала Айза повільно, наближаючись до жінки.
– Ти прийшла, – можливо, Айзі почулося, але в голосі відьми звучало полегшення. Вона знову була вдягнена просто, неяскраво – зовсім не той образ, до якого вже встигла звикнути Айза. І тільки це тонке відлуння страху – навіть, можливо, просто збентеження – дозволило Айзі нарешті помітити, наскільки ж пані Серпик насправді молода.
Навряд чи вона навіть могла називатися “пані” – їй було не більше двадцяти п’яти чи шести, і вона навряд чи була набагато старшою за саму Айзу. Втім, мить пройшла дуже швидко, і ось вже перед Айзою знову сиділа звична пані Серпик – не дівчина, яка могла би стати її подругою – а наставниця, яка нізащо не підпустила би її ближче, ніж на відстань витягнутої руки.
– Чому ці люди зібралися там? – запитала Айза. Вона вже здогадувалася, якою могла бути відповідь, але хотіла знати напевне.
Пані Серпик зітхнула.
– Марик помер.
В її голосі не було суму – наче їй було однаково на Марика, ким би він не був.
– Хто?..
Пані Серпик криво посміхнулася. Айза чомусь тільки у цю мить подумала, що навіть не знає її імені.
– Поняття не маю. Ну, не мала – до сьогодні. Це старий, якому я зварила мазь від болю у спині. Він помер.
– Скільки йому було років? – запитала Айза, схиляючи голову.
– На вигляд – не менше вісімдесяти.
З цими словами пані Серпик піднялася на ноги і повела Айзу у маленьку кімнатку за архівом, де вони не чули ані криків натовпу, ані навіть шуму дощу. Там Айзі з четвертої спроби вдалося викинути думки з голови і сидіти, дивлячись в одну точку, кілька хвилин, і тоді пані Серпик нарешті погодилася навчати її далі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.