Читати книгу - "Коза, кролі, Диявол та інші мешканці двору баби Насті, Арсеній Троян"
- Жанр: Гумор
- Автор: Арсеній Троян
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Колись, років двадцять тому (а, мо’, і більше) у Яблунівці, що на Слобожанщині, жила собі одна бабуся. Усі її звали баба Настя.
Жила вона давно сама, в охайному дворі, займаючись господарством. Воно у баби було невелике, але сама жінка ним дуже гордилась: зо два десятки курей, півень і кролів трошки. Колись давно були свині та корова, але давно баба їх продала, тоді, коли ще купони ходили, бо годувати тварин стало дорого, та і сили тримати велике господарство вже не було.
Баба завжди прокидалась рано, ще до гімну. Вона взувала свої калоші, більші на пару розмірів, і човгала випускати курей з півнем. Ті завжди чекали на неї — як тільки баба відчиняла важкі дощаті двері, дробина миттю кидались на вулицю, де на землі вже було розсипане зерно або стояло коритце з кукурудзою. «Тіп-тіп-тіп…» — казала до них баба. Кури накидались на їжу галасливою зграєю, а півень гордо походжав поряд, чи то охороняючи, чи то стежачи за порядком, не чіпаючи зерна і періодично кукурікаючи в ще безсонячний ранок.
Після курей баба ішла до кліток з кролями, яким ставила стару алюмінієву миску з морквою, гарбузом і кабачками (або просто кидала сіна), доливала в поїлку води, яку кролі часто перекидали. У такі моменти баба називала кролів «собаками».
У баби ще був невеликий сад. Як сад — три яблуні і груша, та і все. Дерева була старі і родили не кожного року. Яблуня, що ближче до огороду, майже засохла, але і з неї інколи падали яблука. Мало, але падали. Баба Настя свіжі яблука майже не їла, бо зуби були вже не ті. Бувало, візьме вона пару, натре на тертушці і їсть те пюре чайною ложечкою. Більшість яблук баба консервувала і вживала в такому вигляді. Яблука з банки були м’якшими й навіть смачнішими.
А жила баба в невеликій літній кухні. Вона стояла неподалік сараїв, майже під самими садом, і мала дві кімнати. Перша — кухня (баба називала її «варилкою»). У варильці баба готувала собі їжу, зберігала зерно, кришила овочі кролям, тут стояли бідони з молоком, відра з картоплею, велика банка смальцю. Влітку баба катала тут закривачку, взимку цюкала тоненькі дрова на розтопку. У кутку кімнати стояла дров’яна пічка, біля вікна — умивальник, колись світло-зеленого кольору.
Друга кімната — спальня. Тут стояло старе сітчане ліжко, яке баба на день акуратно застеляла старим яскраво-червоним покривалом, а подушки викладала пірамідою. Тут було все, що треба для життя: два столики, холодильник, радіоточка, календар 98-го року. Радіоточка висіла прямо над календарем і не вимикалась ніколи. Баба просто збавляла гучність, тішачись з того, що ніколи не буває сама.
Спальня була невелика — навіть бабі було затісно, але взимку, тільки починали тріскотіти дрова, кімнатою плив приємний дух тепла, а за півгодини взагалі ставало жарко!
Хата також була. Вона стояла у дворі ближче до дороги, біля великої старої верби. Але в хату баба заходила рідко, бо там було темнувато (вікна старі, маленькі), пічка горіла погано (мабуть, димохід сажею забився або, що найгірше, цеглина в комині упала).
Та якось у баби з’явився телевізор. Його бабі віддали Чередниченки, ну ті, що на Совхозі Чапаєва живуть і в яких цегляна огорожа. Якось вони продали свиней і купили собі багато обновок, серед яких був і новий телевізор LG. Стару «Берізку» віддали бабі, так, задарма, хоча баба до останнього тицяла старшому Михайлу жмуток зіжмаканих гривень.
Місця в літній кухні для «Берізки» не знайшлось, тому її поставили в хаті. З того моменту баба стала ходити в хату частіше, а саме у вівторок і четвер, о шостій вечора. Саме тоді по «Плюсах» ішов захоплюючий мексиканський серіал «Ті, що співають у диких трояндах».
Баба була дуже рада телевізору, а от Бог та Диявол — ні. Вони давно жили в бабиній хаті, і майже постійна відсутність господині їх обох влаштовувала. Бог міг спокійно лежати на горищі в сіні, мугикаючи церковні гімни собі під ніс, обережно зітхаючи і думаючи про суще. Диявол, що жив у підвалі, блукав темрявою, чортихався (просто так і коли натикався на порожні банки), голосно позіхав і не менше голосно чхав. Часто обоє мешканців хати затівали розмови, які дуже швидко переходили в суперечку. У такі моменти Диявол щось кричав, погрожував, злився. «От підожди! — навіснів він. — От я тільки виберусь звідсіля, я тобі задам!» Бог на це лише зітхав і намагався наставити мешканця підвалу на путь істину, чим більше злив Диявола, який погрожував побити всі банки.
Та як тільки баба заходила в хату, то обоє відразу затихали, хай яка б гостра дискусія між ними не точилась. І Бог, і Диявол сиділи як миші, поки жінка робила хатні справи, а, опинившись знову самі, починали своє: «Нє, ну ти скажи, скажи, я шо не правий, а?...»
І хтозна, скільки б це тривало, якби не з’явилась та осоружна «Берізка». Мало того, що баба стала частіше з’являтись у хаті, так ще і Богу, і Дияволу стало надокучати те варнякання з екрану ні про що. Та ще й музика ця дурацька, яка грала на фоні! Ніби хтось з тебе жили тягне.
І ось одного разу все змінилось.
Якось, коли баба ввімкнула телевізор, диявол не витримав: він став блукати темним підвалом, задіваючи банки, щось бубоніти собі під ніс і голосно чхати, як ніби баби не було в хаті. Бог чув це і зітхав ще важче, совався, шумів сіном і періодично прикахикував, тактовно натякаючи Дияволу, щоб той вів себе тихіше, адже вони не самі. Але Диявол навіть не думав заспокоюватись, тому Бог ще став кахикати частіше.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коза, кролі, Диявол та інші мешканці двору баби Насті, Арсеній Троян», після закриття браузера.