Читати книгу - "Коза, кролі, Диявол та інші мешканці двору баби Насті, Арсеній Троян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У якийсь момент шум став заважати і відволікати від телевізора. Баба спочатку намагалась це якось терпіти, глипаючи то на підвал, то на стелю, додаючи гучності, але вникнути в долю Долорес, покинутої матері-одиначки, яка вимушена була влаштуватись прибиральницею в маєток заможного продавця слив дона Хумберто і терпіти постійні кпини від його дружини Хуліти, уже не вдавалось. Шумно, хай йому!
Тому баба просто взяла кочергу, підійшла до підвалу і почала грюкати нею по ляді, немов проганяючи занадто шкребучу мишу, а потім вигукнула кудись собі під ноги: «Якщо ти, паразіт, мішатимеш мені дивитись кіно, я тебе вигоню в сарай, в бочку з-під яблук! Будеш там сидіти, як тюлька у банці, і попробуй хоч раз з місця рипнутись, чортяка!» З підвалу спочатку почулось невдоволене бубоніння, а потім Диявол запитав: «Бабо, а откуда ви знаєте, шо це я?» «Та я все знаю! — рубонула баба. — Ти подивись, скільки мені год? Отож. Я і про тебе знаю, і про того, що на горищі на моєму сіні дрихне. Гади! Мені не жалко, живіть, тільки не гарцюйте там як коні, я із-за вас тєлєвізор не чую! От зараз піду, візьму деркача і розжену вас к такій-то матері!» «Та робіть, шо хочете, — ображено озвався Диявол. — Мені всьо равно! Та шо я зроблю, якщо у вас так тісно! Ви б чи банки прибрали чи шо, бо не розвернешся ні гада! Понаставили тут, не пройдеш….» «Так, ти не учі бабу жизні! — категорично зазначила жінка. — І банки не трогай! Не твоє, значить, не трогай!» «Ну отак всігда», — ображено сказав Диявол.
Нагорі почувся шум — Бог зручніше вмощувався, перевертаючись на інший бік. «Так, ти тоже там! — сказала баба до стелі. — Скрипиш, вздихаєш! Я тілівізор із-за вас не чую!» «Ох, бабусю, — сказав Бог. — Телевізор — це зло, породження того, хто ваш підвал окупірував! І я вообще не при ділах, це той винуватий, він вас дратує і так дальше» «Так, спокуха! — озвався Диявол з підвалу. — Ти давай завязуй, поняв? Вєчно ти на мене наїжджаєш, а сам сидиш круглі сутки на одній ср…» «Щоб ти знав, — перебив його Бог. — Я тут не просто так сиджу, у мене отвєтсвєнноє заданіє: лежати на сіні і згори контроліровать, щоб такі, як ти, не шастали по хаті. Вам же тільки волю дай — сначала хата, потом ти надвір випрешся, начнеш бігати по вулиці, за холоші всіх хватать, череду розлякаєш! От кому воно треба, га? Так шо не надо ляля! І вобщє: лучше б ти очистив жилплощадь і найшов собі другу квартіру. Ти не обіжайся, но ти нам з бабусею тут ні разу не треба, правда ж, бабусю?» «Та ну вас в дріт і в колючу проволку!», — рубонула бабуся і вийшла на вулицю.
Після цього баба в хату більше не ходила. Але навіть знадвору було чути, як та парочка постійно про щось говорила, перекидалась підколками, сварилась і про щось домовлялась. Одним словом, було гамірно. Баба боялась найбільше того, що це почують сусіди і через них все село дізнається, що в неї в хаті непорядок і гармидер! Та встрявати в перепалку тих двох вона більше не наважувалась. «Ох, а як же мені по банки тепер ходити? — думала баба. — А серіал як же ж?»
Тому баба знову стала слухати радіоточку. Уранці там розповідали про рецепти народної медицини, вдень транслювались сесії Верховної Ради, а під вечір передавали концерти, переважно народної чи симфонічної музики, але одного разу, на Успіння, по радіо лунали Віталій та Світлана Білоножки, дует «Світязь», Микола Мозговий та інші представники сучасної естради.
Ага, а ще в баби була коза. Вона жила в сараї біля погребу. Коза для баби була майже членом сім’ї, вона навіть мала ім’я — Долорес (на честь героїні «Тих, що співають у диких трояндах»). «Долорес» виявилось занадто громіздким ім’ям, і скоро коза стала Лоркою. На вигляд вона була дійсно розумною і красивою, з білими боками і не бекала не по ділу, що з козами трапляється доволі рідко. Баба щоранку гладила її, говорила лагідним голосом, щось розповідала, а коза на це водила головою, кивала і, безумовно, розуміла кожне слово, хоча говорити чомусь не хотіла.
Баба рідко ходила в магазин (хіба солі та сірників купити — їх жінка робила величезні запаси на випадок війни чи голоду), а харчувалась зі свого огороду. Він був великим, хоч у футбол грай! Більшість ділянки — під картоплю, у кінці — велика плантація кукурудзи для курей. Усе інше під різну дрібницю — капуста, морква, огірки, помідори. Баба все збирала сама, окрім картоплі: її копати допомагали діти, які з’їжджались наприкінці літа і забирали половину урожаю собі.
Коли наставала осінь, дні ставала короткими і хмарними, баба сиділа в натопленій літній кухні, слухала капотіння дощу, в’язала шкарпетки і згадувала молодість, як вона працювала на фермі дояркою, прокидалась кожного дня о третій ночі і тоді їй здавалось, що в неї все життя попереду.
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коза, кролі, Диявол та інші мешканці двору баби Насті, Арсеній Троян», після закриття браузера.