Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"
- Жанр: Любовні романи
- Автор: Емі Хармон
Енн Ґаллагер виросла на розповідях дідуся про Ірландію. Після його смерті вона вирушає на батьківщину покійного, щоб розвіяти прах над озером біля маєтку. Енн потрапляє в грозу, і якась таємнича сила відкидає її на вісімдесят років назад — в Ірландію 1921 року. У країні саме точиться громадянська війна. Дівчину рятує, а відтак допомагає їй пристосуватися до геть іншої історичної епохи доктор Томас Сміт. Разом вони долучаються до боротьби за незалежність Ірландії. Енн закохується у свого рятівника. Та чи готова вона відпустити колишнє життя заради кохання, якого вже й не сподівалася спізнати? І чи цей вибір справді за нею?
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Емі Гармон
Що знає вітер
Рушаймо вперед, мої казкарі,
Хай серце здобуде все те, що надовго,
І страху не знає. Усе існує, усе правдиво,
А земля — лиш купка пороху під ногами.
В. Б. Єйтс
Відгуки про «Що знає вітер»
Нечасто знаходжу таку книжку, якої не можу відкласти, але «Що знає вітер» я просто проковтнула. Вона чарівна, атмосферна й захоплива; ця книжка довго вас не полишатиме.
Ріс Бовен, авторка бестселерів New York Times і книжок № 1 для Kindle — The Tuscan Child («Тосканська дитина»), In Farleigh Field («На полі Фарлі»), а також романів із серії Royal Spyness («Її шпигунська високість»)
Емі Гармон оживлює трагічну й захопливу історичну епоху щемкою оповіддю про кохання, що долає час і океани. Ця книжка, вправно витворена довкола яскраво зображених історичних подій і осіб, легко читається й не відпускає до кінця.
Гелен Браян, авторка міжнародних бестселерів War Brides («Воєнні наречені»), The Sisterhood («Сестринство») і The Valley («Долина»)
Інші книжки Емі Гармон
Підліткова література та любовно-фантастичні романи «Slow Dance in Purgatory» («Повільний танець у чистилищі») «Prom Night in Purgatory» («Випускний вечір у чистилищі»)
Натхненні любовні романи «A Different Blue» («Інша блакить»)
«Running Barefoot» («Біг босоніж»)
«Making Faces» («Зміна облич»)
«Infinity + One» («Нескінченність + один») «The Law of Moses» («Закон Мойсея»)
«The Song of David» («Пісня Давида»)
«The Smallest Part» («Найменша дрібничка»)
Історичні романи
«From Sand and Ash» («Із піску й попелу»)
Романтичне фентезі
«The Bird and the Sword» («Птаха і меч») «The Queen and the Cure» («Королева і зцілення»)
Моїй прапрабабусі Енн Ґаллагер Сміт
Пролог
Листопад 1976 року
— Дідусю, розкажи мені про свою маму.
Він мовчки пригладив мені волосся, і на одну довгу мить я вирішила, що дідусь мене не почув.
— Вона була гарна. Волосся мала темне, а очі — зелені, достоту як у тебе.
— Ти за нею сумуєш?
Із кутиків очей у мене потекли сльози, і його плече під моєю щокою намокло. Я відчайдушно сумувала за матір’ю.
— Уже ні, — заспокоїв мене дідусь.
— Чому?
Раптом я розсердилася на нього. Як він міг отак її зрадити?! Він був зобов’язаний за нею сумувати.
— Тому що вона досі зі мною.
Від цього я гірко заплакала.
— Тихіше, Енні. Заспокойся. Годі. Ти не зможеш почути, якщо плакатимеш.
— Що почути? — Я глитнула, злегка відволікшись від свого болю.
— Вітер. Він співає.
Я пожвавішала і трохи підвела голову, намагаючись почути те, що чув мій дідусь.
— Не чую ніякої пісні, — мовила я.
— Прислухайся уважніше. Може, він співає для тебе.
Вітер квилив і кудись квапився, тиснучи на вікно моєї спальні.
— Я чую вітер, — зізналася, дозволяючи його звукам заспокоїти себе. — Але пісня в нього не дуже приємна. Вона більше схожа на крик.
— Може, вітер намагається привернути твою увагу. Може, він має сказати щось дуже важливе, — пробурмотів дідусь.
— Він не хоче, щоб я журилася? — припустила я.
— Так. Саме так. Я теж дуже журився, як був маленький, десь такий, як ти, а дехто сказав мені, що все буде гаразд, бо вітер уже знає.
— Уже знає що? — здивувалася я.
Дідусь теплим і водночас розкотистим голосом проспівав рядок із пісні, якої я ніколи не чула.
— Ні вітер, ні прибій не зміг забуть його…
Нараз він перестав співати, наче не знав, як там далі.
— Забути кого? — не вгавала я.
— Усякого, хто коли-небудь жив. Вітер і вода вже знають, — тихо промовив він.
— Що знають?
— Усе. Вітер, що його ти чуєш, віяв завжди. Дощ, який падає, завжди той самий. Ще раз і ще, знов і знову, ніби по велетенському колу. Вітер і хвилі існували від початку часів. Каміння й зорі — також. Але каміння не розмовляє, а зорі надто далеко, щоб розповісти нам, що вони знають.
— Вони нас не бачать.
— Ні. Мабуть, ні. Але вітер і вода знають усі таємниці Землі. Вони бачили й чули все, що коли-небудь було сказано чи зроблено. А якщо ти прислухаєшся, вони розкажуть тобі всі історії та проспівають усі пісні. Історії всіх, хто колись жив на світі. Мільйонів і мільйонів життів. Мільйони й мільйони історій.
— А мою історію вони знають? — приголомшено запитала я.
— Так, — прошепотів він із зітханням і, всміхнувшись, поглянув на моє зведене до нього обличчя.
— І твою теж?
— О так. Енні, дівчинко, наші історії пов’язані між собою. Твоя історія особлива. Можливо, щоб її розповісти, знадобиться все життя. І твоє життя, і моє.
Розділ 1
Ефемера
Не жалкуй, —
озвався він, — що ми знебулись. Далі
нові кохання ждуть. Спішім до них.
Бо перед нами — вічність. Наші душі —
кохання вічне — й вічне розставання[1].
В. Б. Єйтс
Червень 2001 року
Кажуть, Ірландія побудована на своїх історіях. Фейрі[2] та фольклорні оповідки населяли Ірландію з давніх-давен, давніше, ніж англійці чи навіть Патрік[3] і парохи. Мій дід, Оїн Ґаллагер (вимовляється «ҐаллаГЕР», а не «ҐаллаҐЕР»), цінував історії понад усе й навчив мене того самого, бо тільки в легендах та переказах ми не даємо відійти в небуття нашим предкам, своїй культурі та історії. Ми обертаємо спогади на історії, а якщо не робимо цього, то втрачаємо їх. Зникають історії — зникають і люди.
Ще з дитинства я опинилася в полоні минулого, і мені хотілося знати історії людей, які жили до мене. Можливо, цьому сприяло моє раннє знайомство зі смертю та втратами, але я знала, що мене колись теж не стане і ніхто не пам’ятатиме, що я взагалі жила на світі. Світ забуде. Піде далі, звільнившись від тих, хто був раніше, скинувши із себе старе заради нового. Трагізм усього цього був для мене нестерпний — трагізм того, що життя починається і закінчується, але ніхто цього не пам’ятає.
Оїн народився у графстві Літрім 1915 року, за дев’ять місяців до уславленого Великоднього повстання, що назавжди змінило Ірландію[4]. Його батьки (мої прабабуся та прадідусь) загинули під час того повстання, й Оїн осиротів, не знавши жодного з них. Цим ми з дідом були подібні: обоє осиротіли малими; його втрата увірвалася в мою, моя втрата стала його. Мої батьки померли, коли мені було всього шість років. Я була маленькою дівчинкою з неповоротким
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що знає вітер, Емі Хармон», після закриття браузера.