Читати книгу - "Кава зі смаком ненависті, Тея Найт"

Сьогодні був чудовий день. Я прокинулася, відразу настрій підняла чашка гарячої кави, і після того, як я приведена себе до ладу, вирушила до своєї кав’ярні. Вчора був банкет, і після нього залишилося дуже багато роботи. Усе в кав’ярні було в такому бардаці, що я навіть не могла собі уявити, як це все прибрати. Але доведеться.

Я викликала таксі, і через півгодини вже стояла на порозі. Відчинивши двері, я одразу почула голос Білова.

— І каву, будь ласка! — він голосно сказав, наче мене й не помітив.

Бариста привітно посміхнулася, помітивши мене, і я вдарила поглядом по Білову.

— Добрий день, міс Алісо! — бариста швидко привіталася.

— Добрий день, — я трохи здивувалася його постійному візиту, адже не раз помічала його тут раніше. Але сьогодні був особливий день.

— Привіт, люба. Як твій настрій? — Білов звернувся до мене, посміхаючись із якоюсь хитрою іронією.

Я подивилася на нього з недовірливим поглядом.

— Ти що, кожного дня сюди приходити будеш? — запитала я, намагаючись виглядати байдуже, хоча всередині мене щось злегка розбурхалося.

— Звісно, — відповів він, і в його голосі прозвучав сарказм. — Я люблю тут проводити час.

— Нам  Алісо, потрібно поговорити, — з серйозним виразом обличчя додав Білов.

Я задерла брови, трохи здивована його словами.

— Добре, — відповіла я, — пройдемо до мене в кабінет.

Ми пішли до мого кабінету, і вже там, усамітнившись, почали обговорювати кілька важливих питань щодо бізнесу. Година пройшла швидко, але я не могла позбутися відчуття, що він намагається провести час тут не тільки через справи. Його погляд був настільки проникливим, що я не могла зрозуміти, що він від мене насправді хоче.

Коли ми вийшли з кабінету, він знову посміхнувся, але вже з тією ж іронією, яку я так не любила.

— Бувай, кохана, — сказав він, підморгуючи.

Я навіть не відповіла на його слова, лише усміхнулася у відповідь.

— До побачення, пане Білов, — сказала я з сарказмом, намагаючись зберегти вигляд байдужої до всього, що відбувається.

Решту дня я провела в прибиранні, намагаючись заспокоїти свої думки, що вже не один раз сплутувались через нього. Залишалося ще багато дрібних справ, тому я намагалася зосередитися на роботі.

Коли я збиралася їхати додому, до мене підійшов кур’єр і передав мені букет квітів.

— Це вам, — сказав він, посміхаючись.

— Від кого? — запитала я, відчуваючи легке здивування.

— Замовник не назвався, — він пояснив і простягнув квіти.

Я взяла букет, вражена його красою. Це були найкращі троянди, які я коли-небудь отримувала. Рожеві пелюстки виглядали ніжно і витончено. Моя рука мимоволі обережно торкнулася їх, наче боялася зіпсувати цей момент.

— Розпишіться, будь ласка, — кур’єр надав мені планшет.

Я підписала документ і подивилася на його усмішку, коли він вже йшов. Ще кілька секунд я тримала квіти в руках і не могла повірити, що хтось замовив їх для мене без пояснень. І хто ж це міг бути?

Згадавши, що я ще маю справи, я швидко сіла в таксі і поїхала додому.

Як тільки я дісталася, я одразу пішла спати. Сил зовсім не було, і навіть думки не підкорялися — вони кружляли, повільно стихаючи з кожним відсотком втоми, що з’являвся в моєму тілі.